Успіння Богородиці: не простий спогад про реальні події

Успіння Пресвятої Богородиці. Візантія; XI ст. Книжкова мініатюра. Евангеліарій. Афон, монастир Діонісіат. Фото:

28 серпня наша Церква святкує Успіння Пресвятої Богородиці. Що значить для нас це свято?

Люди люблять свята, і, власне, свят протягом року у нас більш ніж достатньо. Однак святкувати чи відзначати, а не відбувати ту чи іншу подію або дату людина може тільки тоді, коли ці події або дати мають безпосереднє до неї відношення. Яке нам діло, наприклад, до буддійської Маха-пуджі або до Дня прикордонника Таджикистану? Очевидно, що ніякого. Також і з Успінням, яке для більшості наших співгромадян не більше ніж просто дата календаря. Однак не так у нас, християн – якщо ми щось святкуємо, то ясно розуміємо, яке відношення свято має до нашого, як нинішнього, так і майбутнього життя. Або не завжди?

Успіння Пресвятої Богородиці, часто іменоване Богородичним Великоднем, – особливий день, і цю його особливість відчуває кожен православний. Але давайте, щоб краще зрозуміти значення свята, спробуємо наші почуття конкретизувати в словесних формах. А за допомогою звернемося до святих отців.

Багато з нас вже знають, що мета людського життя лаконічно позначається терміном «обоження», що розкривається, наприклад, у словах апостола Петра: «Даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви через них стали учасниками Божого єства, утікаючи від пануючого в світі розтління хіттю» (2 Петр. 1, 4).

Виходячи з поставленої перед нами мети, ми постійно прагнемо багатіти в Бозі, Сам Бог стає для нас межею всіх благ. І ось тут святий праведний Миколай Кавасила пише, що все це для людей було б недосяжним без дарів Діви. Чому? Тому що причиною наших благ є з’єднання з Богом, а початком цього з’єднання є саме Богородиця.

Це Вона відтворила людей, це Вона змінила Всесвіт, це Вона допомагає нам ставати новими громадянами Царства Небесного.

«Ти знову стала жити, тому що Ти Мати самого Життя; Ти молишся за нас і рятуєш нас від смерті», – співаємо ми в тропарі Успінню. Це Вона відтворила людей, це Вона змінила Всесвіт, це Вона допомагає нам ставати новими громадянами Царства Небесного. Завдяки Христу, але через Богородицю рятується не тільки людина, стверджує Миколай Кавасила, але і все творіння, адже творіння буде позбавлено від тління тільки після того, як чада Божі отримають свободу.

Наступні смисли ми знаходимо у преподобного Феодора Студита. Він пише, що закривши чуттєві очі, Діва Марія дарує нам два великих духовних світила, які не заходять – бдіння і клопотання за мир перед обличчям Божим:

«Тепер, коли мовчать Її Богодвижні вуста, що видавали членороздільний голос, Вона відкриває Свої прісно глаголющії, благально за весь рід (наш), вуста. Нині, опустивши Свої тілесні руки, якими носила Бога, Вона, ставши безсмертною, простягає руки до Господа про цілий світ».

Проживши всі віки людські і прийнявши звичайну людську смерть, Богородиця воскресла і була вознесена на Небо. Вона перша з людей пройшла цей шлях, перша торувала ту доріжку до вічного життя, якою доведеться пройти кожному з нас. Вона звлеклася старого тіла і вбралася в нове – перетворене, позбавлене всіх викликаних гріхопадінням недоліків і немочі. Тепер Богородиця дійсно може не спати і клопотати за людей і за весь світ, не вимагаючи ні відпочинку, ні перепочинку. «Відходячи тілом, Вона з нами – духом; зведена на небо, Вона відганяє демонів, будучи Заступницю до Бога», – пише преподобний Феодор.

Вона звлеклася старого тіла і вбралася в нове – перетворене, позбавлене всіх недоліків і немочі.

Далі думка святого проходить ще глибше. Як було сказано, Богородиця – перша після Христа, Хто досяг воскресіння, і чия людська сутність була обожена. Ми всі також пам’ятаємо, що вперше через Єву смерть увійшла в світ, стала царицею в оточуючій нас дійсності. Свої сили смерть знайшла саме через тіло, яке тепер стало вмирати, стало підвладним смерті. І ось у Діві смерть сама була омертвлена, доторкнувшись до того, від чого колись отримала силу.

«Так радіє Єва, – пише преподобний Феодор, – бо ж вона принесла благословенний плід – Марію. Так заграє все створіння, зрошуване таємничими водами нетління з дівочого джерела, тамуючи ними смертоносну спрагу. Таке святкується нами нині».

У святителя Германа Константинопольського знаходимо розлогу промову, з якою ангел від імені Божого звертається до Богородиці в розраду Їй перед самим Її успінням. Дух кожної людини буває збентежений перед обличчям смерті, стривожений розлученням з тілом. Тому, щоб позбавити Свою Матір від цієї природної немочі, Господь зміцнює Її словом, а Вона своїм прикладом – нас: «Утішай і душі святих; бо вони, побачивши Твоє урочисте, в супроводі ангелів, переселення до Мене, твердо переконаються, що і їх частина буде жити в Моєму світі», – читаємо у святителя Германа.

До святості покликаний кожен християнин, врятуватися, не будучи святим, неможливо. Про святих священик молиться на літургії, вхід святих у храм благословляє, святим дається святиня Тіла і Крові Христових. Богородиця, Її життя, успіння і вознесіння – дороговказ до нашої святості.

Проходження через смерть – одне з найважливіших випробувань, що очікують нас.

Діви Марії не торкнулося тління, торкнеться воно нас, але все одно ми чуємо звернені до Своєї Матері слова Христа: «Не турбуйся про те, залишаючи тлінний світ з його хіттю». Скільки б ми не прожили, не знайти нам тут справжнього щастя – а тільки дурну нескінченність, вирішення якої і можливе лише в Бозі.

«Нехай не турбує Тебе непощадність плоті, – чуємо подальші слова розради, передані нам святителем Германом, – Ти приходиш до більш живого життя, до небентежного світу, до безпристрасних солодощів, до спокійної вічності, до безсмертної насолоди, до незаходимого світла, до дня невечірнього , до Мене Самого, Творця всього і Твого, бо де Я – там життя вічне, радість незрівнянна, проживання нетлінне».

Проходження через смерть – одне з найважливіших випробувань, що очікують нас. Але, як і всяка спокуса, воно має свої межі. І тут гранично важливий приклад Богородиці, який, незважаючи на всі спокуси, не можна залишати поза увагою. У кінцевому підсумку «ніхто, побачивши славу Мою, не забажає піти від неї; ніхто, який увійшов у мій спочинок, не стане шукати світів, які загинуть», – пише святитель.

*   *   *

Вшанування Божої Матері сформувалося не відразу, і в перші століття християнства ми не знайдемо такої великої кількості богородичних свят, як сьогодні. Але поступово у творах святих і у гімнографічних текстах Церква віддала Їй належне шанування, центральне місце в якому посідає саме Успіння.

Свято Успіння – не простий спогад реальних подій. Цей день має величезне значення для нашого спасіння. Головне – пам’ятати, що все це – не абстрактне філософствування, а наше життя, справжнісіньке і реальне життя. Бог живий, Богородиця жива, і ми, слідуючи за Ними, будемо живі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи вірите ви, що ПЦУ заради діалогу з УПЦ припинить захоплення та перерукоположить «єпископат»?
так
2%
ні
89%
вірю, що виконають один із пунктів
8%
Усього опитано: 165

Архів

Система Orphus