Рейтинг Євангельських чудес

Фото: wallbox.ru

На 8-му тижні після П’ятидесятниці в храмах читається розповідь про те, як Спаситель п’ятьма хлібами і двома рибами наситив п’ять тисяч людей, не рахуючи жінок і дітей.

Євангеліє розповідає всього лише про три випадки чудесного множення продуктів харчування. На другому місці за кількістю описуваних чудес знаходяться зцілення від біснування і фізичних хвороб. Але на самому першому місці – диво Одкровення Божественного Логосу, Його Слово, звернене до всіх людей без винятку. Де б Спаситель не був, Він всюди проповідував.

Активність реакції людей на Божественні чудеса зростає в прямо протилежному порядку. Багато хто слухав Христа, але мало кого Його Слово по-справжньому зачіпало. Величезний натовп народу, який ходив за Ним по п’ятах, тільки і чекав, коли Ісус когось зцілить, щоб цим дивом вразитися і прийти в захват. Але диво з множенням хлібів і риб вразило іудеїв настільки, що вони вирішили без зволікання зробити Господа Ісуса своїм правителем, до того ж без жодної згоди на те з Його боку.

Таке ставлення до діянь Спасителя показує внутрішню деструкцію занепалої людини. Відтоді нічого не змінилося. Велика частина хрещеного народу, що живе у самозвабленні з приводу того, що Бог у них в душі, бачить у Ньому тільки Того, хто вирішить їх побутові життєві проблеми. Значно менша частина намагається якось будувати свої відносини з Богом інакше, хоча в основі своїх сподівань все ж таки чекає від Нього того ж, що і перші. Просто запити у них вище. Таким людям потрібно, щоб Бог вирішував не тільки, а може навіть і не стільки, їх матеріальні потреби, але відрегулював і духовну складову їхнього життя: прибрав пристрасті, омив душу від гріхів, насадив у серці чесноти та ін. Та крім того зробив це так само, як і у випадку з примноженням хлібів – споглянув, благословив і видалив все, що заважає жити і спасатися.

Чудо з множенням хлібів і риб вразило іудеїв настільки, що вони вирішили без зволікання зробити Господа Ісуса своїм правителем, до того ж без жодної згоди на те з Його боку.

Церковний досвід людей, які досягли спасіння, говорить нам, що треба якось і самим докладати певних зусиль у цьому напрямку. Але ускладнювати собі життя нам заважає «глибоке смирення». «Куди там нам, Господи? Ми ж такі грішні, немічні, нікчемні, ні на що не придатні, грішніші за всіх грішних. Ти Всемогутній, спаси нас вже як-небудь». Звичайно, люди віруючі дуже різні: хтось із нас ближче до першої категорії, а хтось ближче до другої, про яку поговоримо нижче.

Потрібно сказати, що серед віруючих існує і особливий стан, ідентичний єврейським книжникам і фарисеям. Це «арбітри і експерти, судді і прокурори», які знають відповіді на всі питання, обізнані у всіх областях «духовного» життя. Вони точно знають, хто в «спокусі», а хто – ні, де правда, а де – брехня, де проходять межі Церкви, і де починається брехня. Це люди, які самі себе звели до рівня «гарантів» православного вчення. Правда, серед них є і такі, які промислом Божим отримали від Господа дар і благословення на те, щоб нести людям своє пророче-проповідницьке служіння. Але серед загальної юрби книжників таких людей насправді небагато.

Ті, хто має розвинений духовний смак, можуть легко відрізнити проповідника від Бога від освіченого (або не дуже) фарисея. Післясмак від їх слів зовсім різний.

Мені доводилося чути критичні слова і читати повні неуцтва публікації «експертів» з вищою богословською освітою про людей, яких я знав особисто або опосередковано. Звинувачення, висунуті до цих праведників, не мали під собою ніяких підстав, але вони легко підхоплювалися вітром інтернету і розліталися по всьому світу.

Слова Іоанна Богослова «Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони» (1 Ін. 4: 1) – були актуальні в усі часи, не виняток і наш непевний час. У диявола багато слуг не тільки ззовні Церкви, їх чимало і всередині. Втім, так завжди було, є і буде. Я лише хочу звернути увагу своїх читачів на один важливий момент – людина, що має або навіть тільки шукає молитву, ніколи багато не розмовляє. Це правило. Виняток – ті, кому Бог дав таке покликання.

Слова Іоанна Богослова «Не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони» (1 Ін. 4: 1) – були актуальні в усі часи, не виняток і наш непевний час. 

Третя категорія християн найменш численна. Цих людей у Церкві завжди було мало, але вони основа і опора нашої Церкви. Титани духу, ці люди мають безліч талантів, здатні чути Бога і навчилися Йому відповідати. Життєвий шлях у таких людей майже завжди трагічний. Це мужі скорботи і молитви, які, за рідкісним винятком, тільки до кінця свого земного шляху знаходили сердечну насолоду від надлишку благодаті. З них немає майже нікого, кого б при житті не гнали, не зневажали, не обзивали, не викривали в «спокусі» або «єресі».

Класичний приклад такого життя – преподобний Симеон Новий Богослов. Сама приставка «новий богослов» насправді по відношенню до цього святого спочатку мала іронічний характер, це була кличка, прізвисько, звинувачення в спокусі. Всі, хто тільки хотів, починаючи від митрополита Стефана і закінчуючи найостаннішим послушником монастиря, вважали своїм правом говорити про преподобного якомога більше гидот.

На жаль, житія святих нерідко пишуться за лекалами, які не передбачають наявність в тексті деяких «незручних моментів» гонінь від своїх, присутніх у житті майже всіх преподобних. І тому ми лише з натяків розуміємо, як насправді ставилися до преподобного Серафима Саровського братія і настоятель монастиря при його житті. Тільки завдяки близькості за часом ми знаємо, як багато «викриттів» зазнав преподобний Іосиф Ісихаст від різного роду «знавців» духовного життя. Та ж доля була уготована і його найближчим духовним чадам Харлампію Діонісіатському і Єфрему Катунакському.

Схожі викриття від членів «клубу знавців Православ’я» у великій кількості приймає зараз і наш сучасник старець Симеон (Безкровний). Ймовірно, після смерті отця Симеона слова його гонителів розчиняться в просторі і часі, як це тисячі разів вже було до нього. Так само, як це було і з преподобним Софронієм (Сахаровим). «Викривальне богослов’я» книжників, спрямоване проти святого старця, що звучало з вуст вельми відомих богословів при його житті, вважали за краще скромно «забути», а праці архімандрита Софронія читають і навчаються за ними тому, як рятувати душу.

Все це не нове. У християнській історії сирійської церкви IV–VII століть була визначена така єресь, яка називалася мессаліанство. Відомості про неї вкрай скупі і суперечливі. Були такі єретики насправді чи ні, можна тільки здогадуватися. Швидше за все, що були. Але особливої нашої уваги заслуговує той факт, що з часом у цій єресі стали звинувачувати подвижників, які мали досвід споглядальної молитви і вийшли своєю душею за межі протокольного статутного богослужіння.

«Викривальне богослов’я» книжників, спрямоване проти святого старця, що звучало з вуст вельми відомих богословів при його житті, вважали за краще скромно «забути», а праці архімандрита Софронія читають і навчаються за ними тому, як рятувати душу.

Преподобний Ісаак Сирин намагався напоумити настоятелів монастирів, які вважали, що монах повинен слідувати строго букві статуту, тобто молитися в храмі за розкладом або працювати на благо матеріального процвітання монастиря, а не займатися якимось там спогляданням. Але це виявилося марним, настоятелі були в своєму праві, і монастирі жили за статутом, ними визнаним. Тих же, хто хотів йти шляхом поглибленої молитви і споглядання, занурюючись у досвід життя ісихастів, звинувачували в месіанстві і переслідували, як єретиків.

Звичайно, дуже хочеться, щоб це так і залишилося в історії, і нам не довелося б зіткнутися з подібним сьогодні. Адже не складно зрозуміти, здавалося б, просту річ. Людська душа, як і все в цьому світі, зростає і розвивається. Кожному віку і стану душі притаманні корисні для цієї душі заняття. У чернечій традиції подвижник повинен проходити три ступеня, на кожному з яких він займається відповідною цьому ступеню працею.

Це:

1) загальножительне житіє, де на першому місці стоїть послух і надбання початкових навичок безперервної молитви,

2) скитське житіє, де молитві приділяється першочергова увага, а в якості поблажливості до ще не зміцнілої в цій праці душі додається фізична праця,

3) відлюдництво, де єдиним діянням повинна стати молитва зі сходженням своїми сходами внутрішнього зростання.

Але і до мирського духовенства, яке працює на парафіях, має сім’ї, ці етапи також мають безпосереднє відношення. Молоді священики, які тільки закінчили семінарію і академію, повинні і навіть зобов’язані займатися суспільно-корисними церковними заходами. Молодіжки, літні табори, спортивні, культурні та інші справи – це їх діло. Священики у віці все ж повинні більше акцентувати своє духовне життя на молитві, все більше заглиблюючись у цю сферу церковного життя, не обмежуючись тільки статутними богослужіннями.

До мирян ця схема також має безпосереднє відношення. Те, що для однієї вікової категорії приносить користь і має позитивний ефект, може стати душевредним заняттям для іншої. Усе в церковному житті важливе, але свого часу і на своєму місці. Втім, це важливо скрізь і завжди.

*   *   *

Нас усіх приваблюють чудеса. Однак важливі не стільки чудеса самі по собі, скільки те, щоб створене для нас Богом або за Його промислом не пропало даром, а зросло в нас, збільшилося і принесло свій плід. Від дива множення хліба і пошуків «вигоди» від Христа, проходячи через захоплення чудовими проявами милості Божої в нашому житті, ми повинні прийти до того, що є для нас «єдиним на потребу» – до «благої частини», яка ніколи «не відніметься» від нас (Лк. 10:42).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до слів патріарха Феодора, що англікани – це Церква-сестра
підтримую, ми всі християни
8%
є тільки Православна Церква, всі інші – ті, що відпали від неї
46%
після зради Феодора всерйоз не сприймаю його слова
46%
Усього опитано: 13

Архів

Система Orphus