Серафим Біт-Харібі: «Ми напишемо піснеспіви. І, дасть Бог, нас почує світ»

Отець Серафим Біт-Харібі. Фото: serafimbit-kharibi.ru

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі побував в Україні з першим і поки єдиним концертом. Пропонуємо увазі читачів розмову з відомим ченцем і виконавцем.

Колись він був відомим спортсменом Грузії і навіть мав чорний пояс з тхеквандо. Тепер його життя – маленький монастир у селі Стара Канда, що за двадцять п’ять кілометрів від Тбілісі. Послухати спів цього монаха люди їдуть звідусіль, тому що він єдиний в світі священник, який здійснює арамейською мовою – мовою Христа, Літургію Іоанна Златоустого. А ще схиархімандрит Серафим Біт-Харібі – автор та виконавець неймовірної музики, мистецтвознавці кажуть, що вона відображає дух Старого Заповіту.

Отець Серафим цими днями побував на Рівненщині, де дав перший і поки єдиний концерт в Україні. З ним спілкувалась і наша журналістка.

– Отче Серафиме, я знаю, що вас запрошували до  Києва з концертом, а ви вибрали Рівне. Чому?

– У мене був духівник – схиієромонах Амфілохій (Трубчанінов). Він жив у Рокитному та у Рівному, і,  коли я почув, що мене запросили у Рівне, то я не вагаючись прийняв запрошення, вважайте, що це наче концерт посвята його світлій пам’яті.

– Я знаю, що ви були абсолютно мирською людиною, що відбулося у вашому житті таке, що змусило стати на непростий чернечий шлях?

– Боюсь, щоб потім люди не назвали мене божевільним… У мене була вагітна дружина і вона була при смерті… Є у нас такий святий отець Гавриїл (Ургебадзе), тоді він не був канонізований. Я піднявся  на могилку до нього і кажу: «Якщо Ти стоїш біля престолу Божого, то помолись за моїх дружину і дитину. І якщо у них все буде добре, то я стану ченцем». І от реальне чудо – вона народила без проблем, без тих проблем, які могли закінчитись фатально.

Я ж приїхав в Україну і забув про свою обіцянку. Тут у мене була школа з тхеквандо, на Оболоні. І згодом, я побачив уві сні одну стареньку матушку, яка мовила: «Як тобі не соромно? Ти дав слово, але не виконуєш обіцяне». Вона мені ще сказала: «Ти помреш, зовсім скоро, але про твою смерть не я скажу, а матушка скаже…».

І я побіг у Свято-Троїцький Іонинський монастир. Видіння невідомої черниці,

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі. Фото: bileter.ru

викриття невиконаної обіцянки, пророцтво про смерть - все це було дуже незвичайно. Я біг в Іонинський глибоко схвильований.

В Іонинському монастирі тоді служив чудовий священик, нині вже покійний, протоієрей Василь (Висоцький). Я почав розповідати йому цей сон, як раптом, побачив книгу із фото цієї монахині-старенької. Сумнівів не було, це саме вона уві сні до мене приходила. Виявилося, що це матушка Аліпія. Ну і я побіг на могилку до матінки Аліпії. Кажу їй: «Я молодий, який з мене монах?»

Дещо пізніше я зустрів одну матінку, її звали Ксенія. Вона мені сказала: «Все-таки ти станеш ченцем». І все так сталось. Я помер для світу, прийняв чернечий постриг.

– Тепер ви  священик у зовсім маленькому  селі Стара Канда у Грузії . Хто ваша паства?

– Паства наша водночас і маленька, і велика. Тому що у Грузії є таке маленьке село (це наша Стара Канда), де живуть асирійці. Це древній народ, який згадується ще в Старому Заповіті. І я сам за походженням асирієць, мама у мене грузинка, батько – асирієць. Це той народ який, власне кажучи, говорить новоарамейською мовою. І Святійший Патріарх всієї Грузії Ілія ІІ став гарантом збереження нашої мови. Він відправив мене служити у це село і дав мені вчителя-арамієтолога, який мене вчив читанню та письму. Отак помаленьку я навчився  читати, писати і служити арамейською. І тепер всі асірійці Грузіїі – наша паства.

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі з хором. Фото: serafimbit-kharibi.ru

– Отче Серафиме, ви стали популярним після того, як заспівали арамейською церковні піснеспіви, відзняли неймовірне відео на звуковий ряд та виклали у соціальні мережі. Хто вас спонукав до цього? І як так трапилось, що ви стали писати глибоку і сакральну  музику.

– Ми були на трапезі і прийшла парафіянка в поганому настрої і говорить, що про наше село не знають. Коли вона купувала просфори для нашої Літургії, то з неї сміялися і говорили: «Хто це, що за люди? Там хіба живуть православні?» І це її дуже образило. Адже, насправді, говориш асирієць, а думаєш – православний. Суть одна. Так було завжди. Але люди не знають цього. І я сказав їй: «Не хвилюйся, ми напишемо піснеспіви. І, дасть Бог, про нас почує світ».

Перше, що я написав – це була мелодія на Трисвяте. Відзняли відео, поставили на Ютуб, ще тоді будувався наш храм, а  через 2 тижні приїхали канадці і взяли цю музику на документальний фільм, саундтреком. От так про нас почули.

– А ідея служіння Літургії арамейською ваша?

– Ні, це  була ідея Святійшого і Блаженнішого Патріарха Всієї Грузії Іллі ІІ. 

Ми розмовляємо новоарамейською мовою понад 2500 років. Це наша мова, але, звичайно, вона асимілювалася. І Святійший став гарантом збереження цієї мови. Я  вивчив  писемність тієї давньої мови, тієї термінології, яка згадується у Євангелії, Старому Заповіті, Псалмах і почав  вести Літургію цією мовою.

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі. Фото: serafimbit-kharibi.ru

Літургія Іоанна Златоуста була написана грецькою мовою і перекладена на багато інших, однак  Літургію арамейською доводилось збирати по крупинках. Не тільки я один взявся за справу відновлення,  але асирійці загалом  відіграли важливу роль для того, щоб зберегти і знайти це. Ми знайшли Літургію Іоанна Златоуста у Ватикані, вона датована 13 століттям.

 

– То це після цього до вас на Літургію приїхав Папа Римський?

– Він приїжджав у своїх справах, а я разом із хором у той час співали арамейською мовою у храмі, він слухав. Коли він приїхав у Грузію, в першу чергу, він пішов до католицького храму, у якому служили арамейською мовою. Там був асирійський пастор. І сталося так, що коли показували по телебаченню, склалося враження, що асирійці у Грузії – католики. І тоді Святійший благословив мене стати духівником асирійської православної діаспори у Грузії. Так воно і сталось.

– Ви відчуваєте свою ексклюзивність, особливість?

– Ексклюзивність – так, але особливість – ні. Є дуже багато людей, які співають краще, аніж я. Просто я у свій час вирішив прославляти Бога, і Господь таким чином прославив мене.

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі з ручним вовком. Фото: serafimbit-kharibi.ru

 

– Як популярність впливає на  ваше чернече життя?

– Дуже погано. Спочатку все було цікаво, дуже гарно, це вдарило мені в голову. Коли приїжджають президенти країн, міністри, співаки, актори, просять тебе написати мелодію – архаїчну, епічну, щоб це звучало по-древньому, то вдаряє в голову. Я став ще й єдиним у світі священиком, який написав мелодії для міжнародної стратегічної освітньої гри «OldWorld».

Мільйони у ці ігри грають. Ця гра дуже цікава. Вона вчить, хто є  римлянином, хто є єгиптянином, вчить історії. І коли зі мною зв’язався генеральний директор цієї організації OldWorld, то, звичайно, вдаряє в голову, коли вибирають твій голос, твою музику для цих ігор. А потім, коли починають ще й на вулиці впізнавати, то  стає геть важко. З 2016 року я пішов жити у ліс.

– Ви втікаєте від світу?

– Так, я живу у лісі. І мене дуже комфортно. Спереду річка, позаду ліс. У мене є і яблучка, і груші, і картопля…. Я  живу один. І приїжджаю на службу, і тільки тоді, коли є потреба, теж їду.

– Коли ви вперше зрозуміли, що можете писати музику?

– У Грузинській Православній Церкві,  як і в Українській Православній, є традиція ранішніх та вечірніх молитв. І коли ми зібрались у свій час на ранішню молитву, о 4-й ранку (кажуть, що Божа Матір приходить о 4-й ранку), хтось читав молитви, і я став біля престолу і став співати псалом. І це було так від душі, що я почав плакати. Спочатку він звучав, звичайно, по-іншому. Але то  було так  від душі, що я зрозумів, що це не піснеспів, це – жива молитва.

Схиархімандрит Серафим Біт-Харібі з хором на концерті. Фото: serafimbit-kharibi.ru

 

А ви знаєте, що люди, коли слухають ваші піснеспіви, плачуть?

– Якщо наші  піснеспіви  торкаються  душ і сердець людей, часом атеїстів, – це прекрасно. До мене дуже багато приїжджають із сусіднього Азербайджану і хрестяться у мене. До мене місяць тому  приїжджала група паломників з України. І одна із них була католичкою, вона не знала про мене нічого, взагалі, але вона була у нас на Літургії та настільки пройнялася.  І я сказав: «У тебе є можливість, у мене 5 хвилин. Хочеш – похрестимо тебе у Православ’я і я буду твоїм хрещеним батьком. Але тобі потрібно вивчити ази Православ’я, Катехезис і не тільки. А ще, Православ’я має бути твоїм способом життя».

Вона хрестилась, я дав їй ім’я, назвав її Ксенією, так звали мою духовну матір. І сам священик, який був із цією групою здивувався. Як так? Приїхав, 20 чоловік і тут – бац! І …так, буває таке. Ви знаєте, іноді, те, чого не можна досягнути формальною розмовою, досягається мелодією, голосом.

Розумієте, Бог дав нам живий голос для того, щоб ми співали. Йому співали, славили Його. Адже, все, що у мене є це від Бог, для Бога.

– Про що ви мрієте?

– Спастися.

– А як спастися?

– Людина, як молиться, так і живе. І живе вона так, як і молиться. Це великий подвиг, нема вище подвигу молитви. Тоді у тебе особисті відносини із Богом. Адже Іоанн Богослов каже: «Бог є любов!»

Мене якось запитали: «А що є тоді любов?» А я відповідаю завжди так: «Любов є безмежна свобода, яка нас звільняє від гріха, зла і суєти. Ось що воно є».  І Бог є безмежна свобода, Який дає нам цю можливість – звільнитись від кайданів зла, суєти, гріха. Тому каже Апостол Павло: «Будьте завше вільні і свободою вашою не грішіть».

Розмовляла Ольга Вівденко

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитесь до законопроекту щодо продажу послуг сурогатних матерів іноземцям?
за
0%
проти
100%
не визначився
0%
Усього опитано: 12

Архів

Система Orphus