Подорож у країні мерців

Тільки від серця залежить, чи зможеш ти пробитися до світла крізь темряву гріхів. Фото: foma.ru

Посмертне життя можливе тільки в Святому Дусі, без Нього будь-яке життя – вічна мука.

У недільному читанні сьомої неділі після Великодня ми чуємо молитву Спасителя-первосвященика, яка є смисловим центром рятівного подвигу Христа, Того, «Який всьому дасть життя вічне», «це ж вічне життя – це те, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і посланого Тобою Ісуса Христа... Я відкрив Ім’я Твоє людям, яких Ти дав мені від світу» (Ін. 17, 2-6).

Спаситель Своєю кров’ю купив нас у світу, звільнивши з рабства країни мерців. Живучи в цій країні, ми порожніми очницями сліпих сердець милувалися ланцюгами власних пристрастей і прихильностей, якими були зв’язані наші руки і ноги. Але Христос, зійшовши до нас в цю похмуру темницю, сказав, щоб ми надали «мертвим ховати своїх мерців», а самі йшли за Ним, ніколи більше не озираючись назад.

Там, за нашою спиною, ми залишили павутини порожніх думок, сплетені павуками нав’язливого мислення. Ці павуки з радістю розчепірювати свої лапи, бачачи, як легковажний метелик людської душі прямує в їх чіпкі обійми. Тонка, але міцна путина прив’язувала нас до гріха, породжуючи пороки душі і хвороби тіла. Паразити розуму вбивали в нас життя духу, а ми, тягнучи своє жалюгідне існування, навіть не підозрювали про те, що нам від Бога дана велика честь називатися Його синами.

Світ мерців живе гріховними вчинками. Народжуючи їх десятками, сотнями, мільйонами, люди мертвіють, завалені горами їх темно-сірого пилу. Блискавки і криваві спалахи зловісних думок додають до цього цвинтаря все нових і нових членів. Тільки припиняючи погоню за гріхами і звертаючись до покаяння, душа повільно починає воскресати і набиратися сил, вибираючись з темряви могили цього темного світу.

Усвідомивши всю смердючу затхлість такого існування, зненавидівши себе до смерті, плюнувши в обличчя своєму жалю до себе і егоїзму, душа розбиває ланцюги, що сковують її, кувалдою христоподібного смирення і лагідності. Перед вражаючою силою цієї зброї ніщо не може встояти. Осягаючи в собі таємницю богоподоби, упокорюючи скажений розум благодаттю Святого Духа, людина починає народжуватися заново. Тоді відкриваються її внутрішні очі, і вона вперше переживає почуття справжнього подиву і захоплення від сонцеподібного сяйва нетварного безсмертного світла. Оживаючи в цьому світлі благодаті, людина залишає похмуре підземелля царства мерців, виходить за ґрати безплідних розумових побудов теоретичного богослов’я та починає жити в царстві безсмертної Істини.

Світ мерців живе гріховними вчинками. Народжуючи їх десятками, сотнями, мільйонами, люди мертвіють, завалені горами їх темно-сірого пилу.

З цієї обителі світла праведники пишуть жителям мертвого підземелля свої листи, в яких закликають їх замість того, щоб плутатися в своїх думках, блукати лабіринтами умовиводів і слухати мертвих «богословів», відразу, не зволікаючи ані хвилини, проникати в суть буття – в бездонну нестворену любов Святої Трійці.

Любов Бога – єдине, чим живе все суще, вона – жива вода, що наповнює серця врятованих, вона – джерело світла для тих, хто отримав зір. Чи принесе нам користь Євангеліє, навіть коли ми його будемо знати напам’ять, якщо ми не зможемо проникнути в його суть, яка полягає в єдності порятунку і Божественної любові.

Якщо нас не зможуть збити зі шляху погані думки, то і демони будуть проти нас безсилі. Якщо до нас не доторкнеться жоден брудний помисел, то і легіони духів темряви не зможуть до нас підійти. Через райські врата неможливо пронести в кишені душі ніякої темної думки, їх потрібно викинути якомога раніше. Те, про що ми думали все життя, буде ганяти нас своїм бичем на немилосердних шляхах поневірянь після нашої смерті. Тоді для тих, хто легковажно упустив свій шанс порятунку в земному житті, залишається тільки одна надія – врятувати свою душу за молитвами Церкви.

Але спочатку спробуй відповісти собі на питання: а чи буде кому за тебе старанно молитися? Якщо ти не хочеш подивитися прямо в чорні очі вічної смерті, то краще постарайся, поки ще маєш сили, знайти світло вічного життя. Якщо не хочеш заблукати в лабіринті поневірянь після смерті, починай прямо зараз привчати себе до безперестанної Ісусової молитви, яка і після розлучення душі з тілом буде висвітлювати твій шлях на Небо серед суцільної пітьми долини смерті.

Пам’ятай, що найстрашніший твій ворог – це ти сам. Не диявол і не духи темряви, а саме ти сам позбавляєш себе вічного життя, потураючи хотінням свого тіла і душевному егоїзму. Диявол лише допомагає тобі в цьому, не більше того. Поки ти своїми руками продовжуєш ткати похоронний саван своєї душі з власних думок і намагаєшся йти до Бога, спираючись на надламану тростину свого гріховного розуму, тут перед тобою радісно танцюють скоморохи рогатих прихвоснів, тріумфуючи через свою перемогу.

Якщо нас не зможуть збити зі шляху погані думки, то і демони будуть проти нас безсилі.

Посмертне життя можливе тільки в Святому Дусі, ніяких інших варіантів у нас немає. Без Нього будь-яке життя – вічна мука. Джерело щастя тільки одне – благодать, нічого іншого можеш навіть не намагатися шукати. Наша райська обитель в незмінному Світлі Духа Істини, хіба щось може її замінити?

Тому потрібно розвивати серце, а не розум. Тільки від нього залежить, чи зможеш ти утримати рівновагу, переходячи по вузькому канату, ведучому в небесні обителі. Зліва від тебе будуть біси, праворуч ангели, а попереду Христос. Куди хитнеться твоє серце, там ти і опинишся.

Ті, хто зміг пройти цією дорогою, з’єдналися серцем з улюбленим Христом, тому що тільки Його одного любили на цьому шляху. Але любити може тільки серце, розум цього не вміє. Ті, хто пройшов цим алмазним шляхом, що висить над безоднею прірви небуття і веде в нескінченність вічного життя, залишили для нас заповіт. Щоб врятуватися, досить покласти на Бога всі свої піклування, обрати благодать, жити по совісті, керуватися Євангелієм, ні в чому ніколи себе не виправдовувати, ні з ким не сперечатися, нічого нікому не доводити. Потрібно мовчки, тихо, покаянно, смиренно, з любов’ю до Бога і людей нести свій хрест, залишивши позаду пусте мислення, спираючись на посох молитов, тримаючи попереду палаючу свічку Божественної благодаті.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus