Переполовення П’ятидесятниці – набутий та знайдений скарб

Ікона Переполовення П’ятидесятниці. Фрагмент. Псковський державний об’єднаний музей-заповідник, XVI ст. Фото: icons.pstgu.ru

Півдороги до П’ятидесятниці подолано, ще двадцять п’ять днів, і ми будемо святкувати День Народження Церкви. А поки нам, як завжди, є про що поговорити.

Цього року Переполовення П’ятидесятниці ми відзначаємо 26 травня. У будній день мало хто з нас зможе піти на Божественну літургію в храм. Але свято це особливе, а традиція святкувати середину шляху між Великоднем і П’ятидесятницею досить давня, тому пропустити цей день ніяк не можна.

Найперша зі збережених згадок про це свято відноситься до VII-VIII століть (грузинський переклад єрусалимського Лекціонарія). А протоієрей Сергій Булгаков вважає, що його встановлення сталося ще за часів святителя Іоанна Златоуста, тобто в кінці IV століття. Авторитет Переполовенню також додає той факт, що богослужбові піснеспіви до нього були складені такими авторитетними гімнографами як святитель Андрій Критський, преподобні Іоанн Дамаскин і Феофан Сповідник.

В Євангелії від Іоанна є згадка про те, що саме в цей день Христос учив у храмі (Ін. 7, 14-30). Якби ми були на літургії, то почули б його.

Ще в Старому Завіті існувало святкування переполовення Кущів. В Євангелії від Іоанна є згадка про те, що саме в цей день Христос учив у храмі (Ін. 7, 14-30). Якби ми були на літургії на Переполовення, то почули б цей Євангельський уривок. Апостол Іоанн пише доступно, але дуже глибоко. На відміну від синоптиків його найменше хвилює хронологія і географія подій, він зосереджується на діалогах, на тому, що і як сказав Христос. Давайте поглянемо на вказаний уривок, впевнений, що там є над чим замислитися в свято Переполовення П’ятидесятниці, навіть якщо не виходить провести ранок в храмі, в молитві та участі в Таїнствах.

«Моя наука – не Моя»...

Отже, звернемо увагу на такі слова Спасителя: «Моя наука – не Моя, а Того, Хто послав Мене; хто хоче творити волю Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу» (Ін. 7, 16-17). Апостол Іоанн досить часто передає висловлені Христом антиномії, точніше, вони такими здаються. Ось і тут бачимо, як Господь говорить, що Його вчення одночасно і не Його, але Того, Хто послав Його. Насправді, такими висловами Спаситель залишає людині можливість самій задуматися і зробити правильні висновки. Взагалі уривок, що розбирається, можна розглядати як прикровенну вказівку на даровану людині свободу. Христос максимально близько підводить своїх слухачів до досить очевидних висновків, але останній крок повинні зробити вони самі.

Віра не може бути насильно нав’язана, тому що тоді вона перестане бути вірою.

Спаситель залишає людині можливість самій задуматися і зробити правильні висновки.

Був такий американський комік – Джордж Карлін. Помер він не так давно – в 2008 році. Так ось, його так звана творчість просякнута ненавистю і всілякими лайливими словами щодо Бога. Він був атеїстом, і якось сказав, що єдиною для нього можливістю повірити можуть стати лише несподівано відкриті Небеса і гучні слова на зразок: «Джордж, та повір ти, нарешті, що Я існую». Якби щось таке дійсно сталося, то це вже була б не віра, а побудоване на страху знання. Тоді б Карлін закрив свій лихословний рот, і виконав все, що йому велять. Але ні любові, ані свободи в ньому не додалося б ні на йоту, навпаки, він їх взагалі втратив би назавжди. Але хіба можлива віра без любові і свободи?

Можна нестримно критикувати вчинки священнослужителів, непорядні і нерідко відверто злочинні справи, що здійснюються від імені Церкви. Але всякому такому «критикану» хочеться задати питання: «А до Христа у тебе є претензії?». Невже недостатньо всього того, що Він зробив, що і як сказав, для того, щоб знайти подарований Їм скарб.

Багатьом православним християнам не потрібно розповідати про гріхи та пороки священнослужителів, ми й самі це все знаємо. Але при цьому все одно віримо, віримо не бездумно і фанатично, а тому що за всім «мулом», що неминуче накопичується в історичному процесі життя Церкви, ми одного разу дійсно знайшли живого Христа.

Євфимій Зігабен каже, що «Моя наука» так названа в зв’язку з Його Істиністю, а «не Моя» – в планах Домобудівництва. Ці плани і побудовані на тому, щоб підштовхувати людину до віри, але не нав’язувати її. Ми створені вільними, що неминуче передбачає моральну відповідальність за все що робимо і про що говоримо, і Господь цей привілей відповідальності зберігає за нами.

«Коли хоче хто творити волю Його»...

«Коли хоче хто творити волю Його, той довідається про науку, чи від Бога вона, чи від Себе Самого кажу», – ці слова ясно свідчать на користь сказаного. На пару віршів раніше ми бачимо, що іудеї дивувалися знанням Христом Писання, тоді як Він ніде не вчився (Ін. 7, 15). Хтось наважився і зробив останній крок до віри – зрозумів, що якщо ця Людина, не маючи будь-якої (не кажучи вже про спеціальну) освіти, говорить як Бог, Месія, значить Богом і Месією Він і є. А хтось так і залишився в невірі.

Адже віра тим і прекрасна, і небезпечна для деяких, що неминуче веде до перегляду всього свого життя в світлі набутого скарбу. Тільки от не всі на це вирішуються. Простіше ж робити вигляд, що ти сліпий, і ходити «рівними доріжками», ніж самому бачити перешкоди і докладати зусиль до їх подолання.

«Відхилить від себе злість, гнів, заздрість і ненависть, яку марно маєте проти Мене, – розбираючи наведені слова Євангелія, як би від імені Христа каже святитель Іоанн Златоуст, – і ніщо не завадить вам пізнати, що Мої слова – воістину слова Божі. Тепер ці пристрасті затьмарюють вас і спотворюють у вас правильне і світле судження. А якщо виженете їх з себе, то вже не будете піддаватися цьому».

«Хто говорить сам від себе»...

Висловивши кілька загальних зауважень про свободу, давайте тепер перемістимо фокус нашої уваги більше на самих себе. Допоможуть нам у цьому такі слова Спасителя: «Хто говорить сам від себе, шукає слави собі; а Хто шукає слави Того, Хто послав Його, Той правдивий, і в Ньому неправди нема» (Ін. 7, 18). Тут є два смислових шари.

Перший – есхатологічний, оскільки той, хто буде говорити від себе і шукати слави собі – це антихрист, що ясно простежується у протиставленні його образу – образу Христа.

Другий шар – моральний, бо кожен з нас у своєму славолюбстві уподібнюється більше одному, ніж Іншому.

Всю гостроту такого розуміння тексту ми знаходимо в тлумаченні блаженного Августина: «Що ти, людина, повинна робити, ти, яка, коли твориш щось добре, шукаєш собі славу, а коли твориш щось зле, обмовляєш Бога? Подумай про себе, ти – творіння, визнай Творця; ти – рабиня, не зневажай Господа свого; ти усиновлена, але не по заслугах своїх; шукай славу для Того, від Кого ти маєш цю благодать; ти, усиновлена людина, шукай славу для Того, для Кого шукав її Той, Хто народився від Нього як єдиний Син».

Ми знаходимося на середині шляху між Воскресінням Христа і сходженням Святого Духа – це час підготовки до великої справи проповіді Євангелія.

Ми знаходимося на середині шляху між Воскресінням Христа і сходженням Святого Духа – це час підготовки до великої справи проповіді Євангелія. Я вже багато разів і говорив на проповідях, і писав в статтях, що місія – це доля всієї Церкви, включаючи всіх її членів – від першоієрарха до самого недбайливого мирянина. Святитель Кирил Єрусалимський писав, що ми всі – христоносці, і ми не маємо права мовчати. Ми вже усиновлені, в нас діє благодать, і проповідувати потрібно хто чим може – хоч словами, хоч справами. Головне, щоб нам було що дати ближнім, адже поділитися можна тільки тим, що маєш сам.

Давайте ж ділитися Христом, адже Їм можна ділитися нескінченно, як в словах священика на літургії при розламуванні Тіла: «роздрібнюється і розділяється Агнець Божий, роздрібнюється і є неподільним...». У кожній, навіть найменшій частинці Агнця, – весь Христос, так і в кожному християнинові – повинен бути весь Христос, щоб усякі недоброзичливці бачили в нас саме Його образ, і навчилися не звертати уваги на чужі пороки, яких в усі часи вистачало.

У день Переполовення П’ятидесятниці зробимо правильні висновки, щоб і сама П’ятидесятниця стала новим імпульсом для поновлення свого життя, а з нею і життя наших ближніх.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Рішення Синоду РПЦ щодо дій Фанара і Олександрії – це:
початок процесу оцінки дій Фанара світовим Православ’ям
60%
необґрунтована агресія РПЦ по відношенню до Фанару
21%
рядове засідання, яке ні на що не вплине
19%
Усього опитано: 42

Архів

Система Orphus