Від еросу до агапе – шлях преподобної Марії Єгипетської

Преподобна Марія Єгипетська. Фото: foma.ru

Пам'ять преподобної Марії Єгипетської знову повертає нас до однієї важливої думки, яка проходить червоною ниткою у всіх творіннях святих отців.

Коли людина починає жити благодаттю, то Небо входить в її душу, якою б брудною вона до цього не була. Коли преподобна Марія Єгипетська перемогла не тільки свої пристрасні бажання, але навіть думки про них, вона отримала щедрі дари Святого Духу, які входять у добрі і лагідні серця. Спасіння досягається з допомогою любові, тому що воно саме є любов. Енергія плотського Ἔρωςа, яка жила в душі преподобної Марії, перетворилася в ἀγάπηе жертовної любові до Бога. Як мати піклується про рідну дитину, так преподобна Марія дбала про примноження благодаті. Тому сонце спасіння зійшло над землею її пробудженого серця, з'єднавши його з безсмертям Христа.

Не відразу і не в одну мить досягається цей стан. Спочатку душа підпорядковує собі гріховні пристрасті, потім дурні думки, а потім з допомогою благодаті приходить до свободи від гнівних і блудних помислів. До кінця цього шляху з неї усуваються всі гріховні стани і душа починає жити в благодаті Святого Духу. Різниця між Марією блудницею і Марією преподобною в тому, що перша слідувала за своїм розумом, зануреним у пожадання плоті, а друга наповнила серце живою водою Благодаті. Після того, як розум входить у серце, воно знаходить постійне пильнування в молитві.

Перше правило духовного життя – увага до помислів. Зі смиренням, без натиску, але рішуче необхідно підпорядковувати розум дії Божественної енергії. Вузький шлях, що веде в Життя вічне, подібний канату, на якому ми балансуємо, з допомогою покаяння і смирення утримуючи рівновагу.

Перше правило духовного життя – увага до помислів.

«Чеснота не груша, її відразу не з'їси», – говорив преподобний Серафим Саровський. Все досягається через довготерпіння і працю. Не дарів Духа Святого ми покликані шукати, а чистоти серця. Світ, в якому ми зараз живемо, наповнений енергією страху за майбутнє, переживаннями про те, в яке земне пекло тягне нас божевілля політиків і «сильних світу цього». Вигнати всі ці страхи з нас може тільки Христос. У Ньому всі перешкоди зруйновані, страхи подолані, межі розширені, смерть скасована.

Речі, які нас оточують, не є буття, так само, як і наше тіло – не є джерелом нашого життя. Наше буття – це свідомість, і воно не руйнується ні голодом, ні снарядами. А істинне Буття – Христос, який дарує нам безсмертя вічності. Якщо ми бачимо світ інакше, то це означає лише одне – наш розум перебуває в стані сп'яніння гріхом.

Тверезий розум не дихає затхлим повітрям помислів, він випромінює з себе нетварне Світло Святого Духу. Звичне для нас перебування в думках не природно для людської природи, для неї природно перебування в благодаті. Істина не живе в книгах, написаних богословами. Немає її у православних фільмах і паломницьких поїздках. Вона живе в глибинах людського серця, тому що саме там перебуває Христос.

Наше горе від розуму, а наше щастя – від чистого серця, що живе в Божественній Істині. Православ'я – це не пустослів'я, а реальний живий духовний досвід стяжання Благодаті Христової, що рятує кожну людину. Воно – єдине в світі джерело Живої води, що оновлює наш дух у світлі Євангельських заповідей.

Православ'я – це не пустослів'я, а реальний живий духовний досвід стяжання Благодаті Христової, що рятує кожну людину.

Вдивляючись в образ святої пустельниці Марії, колись блискучої вишуканою красою в кварталах Олександрії і що дивиться тепер на нас зі своєї ікони в жебрацькому дранті, але осяяна Благодаттю Святого Духу, нам потрібно поставити запитання своїй душі – чи збагнула вона, що є Дух Святий вічний і безсмертний? Чи ж зачепилася своєю сорочкою за гострі колючки пристрастей? Це насправді легко перевірити. Якщо тебе досі турбує те, що скажуть про тебе люди, як на тебе подивляться, як оцінять; якщо ти мучишся образами, пам'яттю про заподіяне тобі зло; якщо жваво цікавишся, що говорять і пишуть ЗМІ; якщо волієш жити спогадами про молодість і маєш тягар думок про майбутню старість, то немає й не може бути в тобі ніякої благодаті. Благодать Божа входить тільки в того, хто, залишивши усе земне піклування, утвердив своє серце «вгору», у Христі, як це зробила преподобна Марія Єгипетська.

Якщо ти вмієш зберігати молитву в будь-яких обставинах життя, – то Бог тебе буде зберігати скрізь і завжди. Омани і нав'язливі, як мухи, оманливі помисли відводять нас в рабство гріха і виснажують силу нашого розуму. Тому скорботи – це Божественний спецназ, який звільняє нас із цього полону і дарує свободу в Дусі Святому. Святий – це той, хто живе одним лише Богом, бо для нього немає більшої радості, ніж служити Йому і любити Його всім серцем, всією думкою, всією силою своєї душі.

Поки наш розум бігає по лезу часу в лабіринті уявних скорбот, ми не будемо знати, що таке справжня радість. Але якщо ми змиримо свій розум, то змиряться перед нами і демони. Біси сліпі, бо гординя застелила їм очі. Знайти нашу душу вони можуть лише по запаху помислів, які виділяє наш розум. Але якщо в серці людини живе безперервна молитва, то навіть дванадцять легіонів демонів не зможуть заподіяти їй ніякого зла.

Якщо страх досі живе в нашому серці, то це лише тому, що ми ще недохристияни.

У духовному житті діє закон внутрішнього і зовнішнього взаємозв'язку. Якщо всередині людини поселяються погані думки, то зовні її обов'язково будуть чекати страждання. Тому для того, щоб подолати скорботи, не потрібно перемагати зовнішніх ворогів, достатньо перемогти внутрішніх. Не потрібно боятися спокус, хоча і бажати їх теж грішно.

Бог дав нам Євангеліє для того, щоб ми перестали боятися. А якщо страх досі живе в нашому серці, то це лише тому, що ми ще недохристияни. «Не бійся мале стадо, бо Отець благоволив дати вам Царство» (Лк. 12:32), – звертається до нас Христос, Владика світу. Коли ми з Христом і у Христі, то для нас немає ніяких перешкод. З'являються вони тільки тоді, коли людина відходить від Бога. Царство Боже – це Царство великого Світла, свободи і радості. Тому нам немає права сумувати, і немає приводу впадати у відчай.

Перші промені Пасхальної радості вже дихають у потилицю «темряви над безоднею», що нахилила свою злу голову над нашим світом. Але ще трохи, і вона розтане, як сніг по весні. А Пасха Красна, Великдень Пресвятий розтанути не може, тому що він і є та радість, яку від нас вже ніхто не відніме (Ін. 16:22).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
4%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
18%
ні, я проти вакцинації взагалі
49%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
29%
Усього опитано: 73

Архів

Система Orphus