Що потрібно знати, вступаючи в дискусії про першість в Церкві

Є питання, в яких потрібно хоч трохи розбиратися кожному християнинові, щоб в якийсь момент не опинитися поза стінами Церкви. Фото: СПЖ

Дії Константинопольського патріарха в останні роки потрясли багатьох християн. Але, щоб правильно розуміти природу подій, потрібно володіти певними знаннями.

Сьогодні, напевно, кожен православний християнин щиро переживає за Церкву у зв'язку з визнанням Константинопольським патріархатом українських розкольників і конфліктом, що виник на цьому грунті. Багато з нас добре розуміють, на чиєму боці правда, бо дії патріарха Варфоломія в Україні і наслідки цих дій говорять самі за себе. Але теоретичної бази нам часто не вистачає. Цю прогалину і спробували заповнити на XI студентській конференції, організованої КДАіС 30 березня 2021 року.

Погляд на ситуацію, що склалася з богословської точки зору на минулій конференції озвучив керуючий справами УПЦ, митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, а розбір цих сумних подій з точки зору канонів Церкви – ректор Київських духовних шкіл, єпископ Білогородський Сильвестр. Прозвучали доповіді містять в собі велику кількість інформації, здатної послужити міцною основою для правильної оцінки подій останніх років. Ми розглянемо основні тези виступів, наскільки це можливо у невеликому матеріалі.

 

*   *   *

Почати потрібно з того, що сумні події 15 грудня 2018 року не стали раптовою, одномоментною подією. Точніше, багато православних християн їх так і сприймали, адже до останнього не хотіли вірити, що патріарх Варфоломій зважиться на визнання розкольників, але, на жаль, до цього справа йшла вже досить давно. Владика Антоній, зазначає, що в 2006 і 2007 роках, відповідно в Белграді і Равенні відбулися зустрічі змішаної православно-католицької комісії з богословського діалогу, на яких розглядався проект документа під назвою «Екклісіологічні і канонічні наслідки сакраментальної природи Церкви. Церковна єдність, соборність і влада». Саме тоді, ще в Равенні, Руська Православна Церква відмовилася підписувати підсумковий документ, тоді як патріарх Варфоломій його повністю схвалив і поставив на ньому свій розчерк. Богословські висновки цього документа були побудовані на ідеях митрополита Іоанна (Зізіуласа), який представляв у згаданій комісії Константинопольський патріархат.

Ще на стадії підготовки документа представники Руської Церкви виступали проти ряду його положень. Так, наприклад, 43 пункт говорить нам про те, що ще в першому тисячолітті і східні, і західні християни визнавали першість одного єпископа в Церкві, але тільки розуміли цю першість по-різному, і тут не йдеться про зрозуміле нам розходження між першістю честі і першістю влади.

Владика Антоній відзначає, що сьогодні для багатьох грецьких богословів євхаристійне зібрання стає таким собі прототипом, який реабілітує першість влади на всіх рівнях буття Церкви.

Владика Антоній відзначає, що митрополит Іоанн є прихильником концепції євхаристійної еклезіології, згідно з якою Церква реалізується через євхаристійне зібрання як базову церковну реальність. Звідси випливає, що першість єпископа на єпархіальному рівні обумовлена його Предстоянням на літургії, тобто на чолі євхаристійного зібрання. В рамках помісної Церкви для митрополита Іоанна аналогом євхаристійного зібрання є помісний собор. Відповідно, якщо перший передбачає наявність предстоятеля, то точно також потрібно думати і про другий.

Далі робиться висновок, що голосом і обличчям собору може бути тільки особа, конкретна людина. Владика Антоній зазначає, що сьогодні для багатьох грецьких богословів євхаристійне зібрання стає таким собі прототипом, який реабілітує першість влади на всіх рівнях буття Церкви. Вказану логіку міркувань митрополита Іоанна греки переносять і на вселенський рівень, від чого тепер стає зрозуміло, чому багато хто з них так досить легко сприйняли дії патріарха Варфоломія як позитивне і канонічне явище.

Не думаю, що буде перебільшенням, якщо ми скажемо, що відповідне трактування канонів – лише наслідок описаних владикою Антонієм богословських передумов. Нагадаємо, що 11 жовтня 2018 року патріарх Варфоломій, особисто, без будь-яких консультацій з РПЦ, зняв з Філарета (Денисенка) анафему, а всіх українських розкольників визнав в якості канонічних священнослужителів. Це стало можливим на підставі звернення до 9 і 17 правил IV Вселенського Собору, які нібито надають Константинопольському патріарху виключне право приймати апеляції від священнослужителів будь-яких інших Православних Церков. Як зазначив у своїй доповіді владика Сильвестр, дану точку зору поділяють як грецькі каноністи, так і багато грецьких ієрархів. Так, наприклад, предстоятель Елладської Церкви архієпископ Ієронім, на одному із засідань Синоду заявив буквально наступне: «Вселенський Патріархат має привілей "права апеляції" і від архієреїв іншої церковної юрисдикції, в тому випадку, якщо апелюючий архієрей бажає подати відповідне прохання».

Прп. Никодим Святогорець вважав, що ні Римський, ні Константинопольський єпископи не мають право приймати апеляції священнослужителів, які не входять до їхньої юрисдикції. Владика Сильвестр підкреслює, що в «Педаліоні» на цей рахунок є ряд аргументів.

Сам текст 9 правила досить об'ємний, тому цитувати його тут ми не станемо (знайти його в мережі не складає труднощів), а відзначимо, лише той факт, що в ньому справді йдеться про можливість апеляції священнослужителів до Константинопольського патріарха як до якоїсь вищої інстанції. Для правильного розуміння даного правила, владика Сильвестр звернувся до «Падаліону» преподобного Никодима Святогорця. Він, зокрема, зазначив, що преподобний Никодим з особливою ретельністю підійшов до тлумачення розглянутого канону, оскільки від нього залежить церковне судочинство.

Не можна не сказати, що деякі і візантійські, і латинські богослови вдавалися до 9 правила для обґрунтування першості влади свого предстоятеля. Перші хотіли здатися не гірше римлян, а другі, таким чином, намагалися підкріпити владу папи. На противагу їм преподобний Никодим вважає подібні думки помилковими. Він відзначає, що ні Римський, ні Константинопольський єпископи не мають право приймати апеляції священнослужителів, які не входять до їхньої юрисдикції. Владика Сильвестр підкреслює, що в «Педаліоні» на цей рахунок є ряд аргументів. Відзначимо лише найзначніші з них.

Так, преподобний Никодим нагадує, що древнім канонічним принципом щодо патріархів, митрополитів або ж єпископів є заборона на будь-які дії поза ввірених їм церковних областей. Підтвердженням цієї думки служить 123 новела імператора Юстиніана, згідно з якою справу єпископа повинен розглядати митрополит ще з двома єпископами однієї області, якщо ж сторони не дійдуть згоди, то вони можуть звернутися до патріарха «того дієцеза», до якого належать. Після винесення вердикту подальше оскарження рішень неможливо.

Висновки преподобного Никодима, на які вказує владика Сильвестр, досить однозначні: «Константинопольський предстоятель є перший, єдиний і останній суддя над підлеглими йому митрополитами – але не над тими, які підпорядковуються іншим патріархам. Бо ... останній і загальний суддя всіх патріархів – це Вселенський Собор і ніхто інший».

Хоча Никодим Святогорець і жив в Новий час, але означена думка завжди була загальноприйнятою для православного канонічного права. Для підтвердження цієї думки владика Сильвестр посилається на більш раннього (XII століття) каноніста Зонара, який відзначав буквально наступне: «Не над усіма без винятку митрополитами Константинопольський патріарх поставляється суддею, а тільки над підлеглими йому. Бо він не може залучити до свого суду митрополитів Сирії, або Палестини і Фінікії, або Єгипту проти їх волі; але митрополити Сирії підлягають суду Антіохійського патріарха, а палестинські – суду патріарха Єрусалимського, а єгипетські повинні судитися у патріарха Олександрійського, від яких вони беруть і освячення і яким саме і підпорядковані».

Руська Церква згодна щодо першості єпископа на єпархіальному та помісному рівнях, але не може погодитися з першістю одієї людини на всесвітньому рівні.

Виходячи з розглянутих передумов в тому числі, Руська Православна Церква не могла погодитися з положеннями, викладеними у равеннському документі.

Владика Антоній нагадав, що в 2013 році Синодальна біблійно-богословська РПЦ комісія підготувала свою відповідь. Документ отримав назву «Позиція Московського Патріархату з питання про першість у Вселенській Церкві». У ньому, зокрема, зазначається, що Руська Церква згодна щодо першості єпископа на єпархіальному та помісному рівнях, але не може погодитися з першістю однвєї людини на всесвітньому рівні. І тут не стоїть питання: чия влада або хто з нас головніший.

Насправді, переносячи принцип організації євхаристійної громади на всі рівні життя Церкви, греки допускають категоріальну помилку, адже не можна сказати, що відносини глави громади зі своїм приходом, єпископа з підлеглими йому священиками, патріарха зі своїм єпископатом – тотожні. Патріарх – це ж не четверта ступінь священства, а Константинопольський патріарх не п'ята. Саме тому ми так наполягаємо на першості честі, але не влади. Якщо продовжити роздуми митрополита Іоанна або того ж архієпископа Елпідіфора (Ламбрініадіса), який відкрито заявляв, що патріарх Варфоломій «перший без рівних», то можна дійти і до абсолютно абсурдних речей.

*   *   * 

Проблема сьогоднішньої схизми в Православній Церкві – це не просто питання, чия візьме – це глибока богословська криза, в якій хоча б трохи потрібно розбиратися кожному православному християнинові, щоб в якийсь момент не опинитися поза Церквою, адже, як ми пам'ятаємо зі слів священномученика Кипріана Карфагенського, від цього залежить наше спасіння.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
4%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
17%
ні, я проти вакцинації взагалі
50%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
29%
Усього опитано: 72

Архів

Система Orphus