Навіщо нам торжество не торжествуючого Православ'я

Торжество Православ'я. Фрагмент ікони. Фото: tatmitropolia.ru

Торжество Православ'я – свято, назва якого викликає посмішку на обличчях супротивників Церкви. Про яке свято йдеться, коли Церква нині гнана у всьому світі?

Православ'я протягом усієї своєї історії ніколи, ніде і ніяк не тріумфувало в земному розумінні цього слова. Не було в історії Православ'я жодного періоду, коли б воно тріумфувало в силі, владі і земній величі. Скільки стоїть земний світ, стільки і женуть Церкву Христа.

Істинне Православ'я не може бути самовдоволено володарюючим світоглядом, воно – завжди смиренно стражденне світовідчуття. Якщо не було в Церкві зовнішніх гонінь, то обов'язково були внутрішні. Нерідко духовна розслабленість кліру і недбайливе життя пастви приводили до того, що в народі зникала жага до спасіння і живий рух душі до Христа. Тоді вже не допомагали ні золоті іконостаси, ні розкішні облачення, ні свічки, ні таїнства. Мертві ховали своїх мерців, коли миряни ставали «клієнтами» храмів, а духовенство «адміністрацією», обслуговуючою цих «клієнтів». Сліпі вели за собою сліпих, коли сенсом і метою життя кліриків ставало не спасіння, а добробут організації, що задовольняє релігійні потреби прихожан. Це, здавалося б, зовнішнє торжество Церкви було найгіршим з усіх можливих гонінь на неї.

У цьому випадку у Бога залишався лише один засіб, щоб повернути спрагу порятунку своїм заблукалим дітям – послати їм плач, стогін і сльози. Душа, наповнена до країв самовдоволенням, не може вже нічого доброго ні пережити, ні вистраждати. Їй не потрібно ні обоження, ні освячення, достатньо лише емоційних переживань і розрад. Лжедуховність завжди мертва, безблагодатна, тужлива. Вона тримається лише на правилах і статутах, не маючи сил подолати скорботи і страждання, оскільки існує без всякого прояву в серці Святого Духа. Лжедуховність висмоктує з людини сили, обманює її помилковою надією на порятунок, завдяки зовнішній суєті нібито богоугодних справ, які не дають взамін ні краплі благодаті.

Душа, наповнена до країв самовдоволенням, не може вже нічого доброго ні пережити, ні вистраждати

Без справжньої живої любові до Христа всі так звані добрі справи безглузді й марні. Спасительне тільки те, що робиться заради Христа (преп. Серафим Саровський). Тому що зло послаблює свою смертельну хватку душі лише в тому випадку, коли виявляє в ній любов до Бога. Така любов може перетворити всяку скорботу в радість і будь-яке страждання в благодать.

Без благодаті з душі йде життя, замість неї приходить параліч душевних здібностей, а решта сил йде в розпусту, гнів, заздрість і страх. Але якщо людина знаходить у собі сили повернути серце до Бога – душа знову починає оживати. Першою ознакою цього пожвавлення є потяг душі до молитви, тиші, спокою і миру. І навпаки, бажання викривати, вчити, обурюватися, що «і в церкві все не так, все не так як треба», говорить про те, що в людині живе прихована ненависть, яка рано чи пізно вилізе назовні у вигляді лихослів'я і сатанинської злоби до всіх, хто з нею не згоден.

Смерть, входячи в людське серце, завжди робить його викривальним, тобто ненавидить всіх, хто відрізняється від нього, хто грішить якось по-іншому, чи не грішить і тим ранить хворе серце. Всіх любити, усім бажати спасіння, за всіх молитися, всіх милувати і прощати – це і є Торжество Православ'я, яке ніхто у нас забрати не зможе.

Ще більшу небезпеку представляє з себе лжесмирення. Цей мерзенний демон дуже лукавий і любить вбиратися в релігійні шати. Він часто і багато говорить про любов до всіх без різниці, про те, що потрібно приймати будь-яку людську інакшість. Але всередині цього біса живе ненависть до Бога, до Його Правди та Істини. Любити він закликає не людину, а гріх, який в ній живе. Для нього не існує слова «єресь», а екуменістична єдність такої псевдорелігії буде в свій час рекламуватися антихристами в рясах, як «торжество християнства».

Всіх любити, усім бажати спасіння, за всіх молитися, всіх милувати і прощати – це і є Торжество Православ'я, яке ніхто у нас забрати не зможе.

Торжество Православ'я – це не перемога над світом, а перемога над смертю. Богу не потрібні наші чесноти, Йому потрібне наше чисте серце і наша до Нього любов, до самої смерті.

Торжество Православ'я святкується там, де є зречення від світу і світського змісту розуму, від усіх серцевих пристрастей і прихильностей для того, щоб у перетвореному дусі увійти в досконале Світло Воскресіння. Христос залишає Своє життя для того, щоб поглинути смерть перемогою духу. Також і християнин залишає душевне життя, жагуче, з усіма його бажаннями і думками, для того, щоб перетворити в життя вічне і безсмертне.

Той, хто залишив світ і все, що в ньому – запанував над світом і переміг страх смерті. Живе такий чоловік – для Господа живе, вмирає – для Господа вмирає, тому що живе або вмирає – завжди Господній (Рим. 14:18). Для нього «життя – Христос, і смерть – надбання» (Фил. 1:21). Це і є Торжество Православ'я.

Не воювати зі світом, а перемогти в собі світ потрібно для того, щоб Торжество Православ'я стало і нашим щастям. Світ похований під водами потопу ненависті, брехні, лицемірства, хіті, жадібності, лукавства та іншого беззаконня. Тільки на вершинах гір молитви, споглядання, безстрашної довіри Богу і відданості Йому до самої смерті залишилося чисте повітря вічного життя. Тому «На горі рятуйся, душе, якоже Лот той, і в Сигор угонзай».

Не воювати зі світом, а перемогти в собі світ потрібно для того, щоб Торжество Православ'я стало і нашим щастям.

Немає, та й не може бути ніякого торжества Православ'я в безблагодатному житті, що втратило молитву і Світло розуму Христової мудрості. Без цього Світла віра вироджується і перетворюється на релігію, яка служить світу і, зрештою, антихристові. Відсутність у душі Світла розуму Духа Святого і є близька смерть. Тому що цей Світ перетворює людину, відкриває їй райські врата, стаючи для неї «Великоднем нетління, світу спасінням».

Книжкове богослов'я, зробивши ставку на інтелект, втратило живе світло віри. Інтелект не може жити без думок, страхів, мрій, планів, роздумів (які він по своїй обмеженості вважає розважливістю) і всього того, що робить його рабом світу. Коли духовне життя відсутнє, то марні сподівання людини на власний розум та інтелект. Але якщо в ній ще не вмерла інтуїція віри – є надія на воскресіння душі, що володіє сприйнятливістю до волі Божої.

Тільки просте чисте серце вміє жити без всякого страху, відкинувши хворобливі переживання і хвилювання, у благодатній простоті і спокої любові, зберігаючи добре благодіяння і привертаючи до себе милість Божу. Коли таке серце довго, терпляче, молитовно дивиться всередину самого себе, відкриває те, що воно є дух, в якому живе Бог. Божественна присутність стає гранично ясною і жваво відчутною, коли серце повністю звільниться від рабства суєти і тління.

Це і є Торжество Православ'я. До нього і прагнемо, щоб здійснюючи по силі своїй належне, наблизиться скільки можна до Христа і скуштувати солодкість безсмертя Великодня.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи можна називати главу Фанара розкольником, якщо він співслужить з ПЦУ?
так, згідно з канонами, хто співслужить з розкольниками, сам впадає в розкол
66%
ні, Вселенський патріарх не може бути розкольником за визначенням
26%
я не розбираюся в цих питаннях
8%
Усього опитано: 38

Архів

Система Orphus