Що святкує Церква в день Стрітення Господнього

Стрітення Господнє. Прп. Андрій Рубльов Фрагмент. Фото: smarttravels.com.ua

Стрітення – це свято зустрічі. Довгоочікуваної і, в той же час, неминучої, закономірної і одночасно необхідної. Так з ким же зустрівся Христос на порозі храму?

Що святкує Церква в день Стрітення Господнього? У чому значимість зустрічі немовляти Христа і старця Симеона? Що важливого для окремо взятої людини в тому, що одного разу в Єрусалимському храмі зустрілися носій старозавітної праведності з Установником Нового Завіту?

Отже, виходячи з назви, Стрітення – це свято зустрічі. Довгоочікуваної і, в той же час, неминучої, закономірної і одночасно необхідної.

Про Симеона Богоприїмця ми знаємо надзвичайно мало: «муж праведний і побожний, що потіхи чекав від Ізраїля», якому «було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерті перш, ніж побачить Христа Господнього» (Лк. 2:25 - 26). Ось, мабуть, і все, що сказано в Євангелії від Луки. Є, звичайно, ще якийсь переказ, з якого випливає, що Симеон був одним з тих сімдесяти перекладачів, які перекладали Святе Письмо грецькою мовою в III столітті до н. е., який перекладав, конкретно, книгу пророка Ісаї, засумнівався в можливості народження Христа від Діви і отримав, як напоумлення, те саме одкровення, що він доживе до виконання пророцтва і побачить це на власні очі.

Але переказ переказом, а факти – річ уперта. Загальновідомо, що саме в Єгипті і саме в III столітті до н.е. було переведено тільки П'ятикнижжя, інші ж книги перекладалися різними особами в період часу з III століття до н. е. по II століття н. е., отже, перекладачем Письма Симеон міг бути, а міг і не бути. І зазначена історія могла мати місце лише в тому випадку, якщо до книги пророка Ісаї руки перекладачів дійшли за життя Симеона, хоча, це могло статися і після. Так що, хочемо ми того чи ні, а достеменно ми знаємо про Симеона тільки те, що говорить нам Євангеліє. Втім, від цього нітрохи не гірше.

Достеменно ми знаємо про Симеона тільки те, що говорить нам Євангеліє. Симеон уособлював собою не просто Старий Завіт, старець являв старозавітну праведність.

Судіть самі: коротке євангельське «муж праведний, що потіхи чекав від Ізраїля» характеризує Симеона куди повніше і глибше, ніж широка історія його праць і сумнівів. І справа тут в тому, що в момент, коли Богородиця з праведним Йосипом прийшли в Єрусалимський храм для принесення жертви мирної, у храмі відбулася зустріч не просто Старого і Нового Завітів.

Симеон уособлював собою не просто Старий Завіт, старець являв старозавітну праведність. Праведність, яка полягала у вірності Богу і виконанні Його Закону. Старозавітна історія знає небагато прикладів щирого каяття закоренілих грішників. Старозавітний еталон покаяння – це або Адам, який швидко розкаявся після втрати раю, або Давид, що одного разу впав у тяжкий гріх, викритий пороком і приніс щире покаяння, яким пройнятий, написаний ним у зв'язку з цим, 50 псалом. Однак ні Адам, ні, тим більше Давид не жили тривалим гріховним життям. Ми знаємо лише про один гріх кожного з них. Причому, якщо у Адама це була слабкість перед оманою змія, то у Давида – одиничне падіння праведника.

З розкаявшися грішників добре відомий лише один – цар Манасія. Втім, його покаяння не змусило старозавітну традицію дивитися на нього тими очима, якими ми дивимося, наприклад, на Марію Єгипетську. І тому старозавітна праведність – це не глибоке покаяння після вчинення гріха, а життя, прожите в «ходінні перед Богом», тобто в щоденному скрупульозному і точному проходженні Закону в усьому, від важливих справ до дрібниць.

Стрітення старця-праведника і Богонемовля Христа – це не просто зустріч двох Завітів. Ця зустріч являє собою виконання Старого Завіту в явленні Того, Чия Любов лягла в основу Заповіту Нового.

В особі Симеона перед нами постає не просто Старий Завіт, а Старий Завіт, який прийшов до свого виконання. Благословення праці, що дозволяє хоч і в поті чола, але все ж їсти свій хліб – в спокої суботнього дня. Благословення старозавітної праведності, можливо позбавленої явного подвигу, але підкоряючій виконання Закону всі сили душі – у вічному спокої, в «додатку до народу свого» престарілого і насиченого життям праведника. Однак саме цього закономірного підсумку було позбавлено життя Симеона. Для нього упокоєння було нерозривно пов'язано з Тим, Хто, прийшовши в світ, повідомить Старого Завіту кінцеве виконання.

Якщо ми спробуємо сформулювати коротку характеристику Біблії, то ми повинні будемо назвати її книгою про Христа. Старий Завіт присвячений Христу майбутньому, Новий Завіт – Христу, що явився у світ. У зв'язку з цим, єдино можливим виконанням Старого Завіту до пришестя Христового була старозавітна праведність – «ходіння перед Богом», життя у вірності Йому і виконання Його Закону. Кінцевим же і повним виконанням Старого Завіту могло стати лише пришестя в світ Спасителя. І саме ця зустріч Старого Завіту, в особі праведного старця, з Тим, Хто Своїм пришестям цей Завіт повністю виконав, з втіленим Сином Божим, і лежить в основі церковного святкування. Іншими словами, у зустрічі старця-праведника і Богонемовля Христа не просто зустрічаються два Завіти, ця зустріч являє собою виконання Старого Завіту в явленні Того, Чия Любов лягла в основу Завіту Нового.

Втім, як нам добре відомо, навіть найзначніші біблійні події, крім свого значення в цілому для світу, мають важливість і для будь-якої окремо взятої людини. Так зустріч з Христом пережив не тільки Симеон. Для більшості з нас, віруючих, церковних людей, власна зустріч з Богом, так би мовити, приватне стрітення, стала в житті поворотним етапом. З воцерковленням змінилися спосіб мислення, система цінностей і пріоритетів, а у деяких – і все життя цілком.

Справді християнське життя – це якщо радість зустрічі з Господом ми переживаємо її кожен раз, коли ми беремо участь в таїнствах, коли приходимо на богослужіння, коли стаємо на домашню молитву, коли беремо в руки Євангеліє.

У кожного з часу цієї зустрічі пройшов час. Та чи кожен, по закінченні цього часу, став краще? Чи не взяли гору за цей час над нами старі звички? Чи не звикли ми до віри, Церкви і святині як до чогось буденного? Зрештою, наше життя, змінившись одного разу, чи справді в євангельському дусі змінилося, чи торкнулася віра Христова глибин душі, або нас вистачило тільки на зміну лексикону і зміну гардероба? Ці та подібні їм питання дуже корисно задати собі зараз, переживаючи разом з Церквою радість Стрітення.

Справді християнським життя стає тільки за умови, що радість зустрічі з Господом ми переживаємо кожен раз, коли ми беремо участь в таїнствах, коли приходимо на богослужіння, коли стаємо на домашню молитву, коли беремо в руки Євангеліє. Коли до цієї радості ми ставимося благоговійно і трепетно, коли з боязні її втратити починаємо гребувати гріхом і цуратися спокус, коли докладаємо всіх зусиль, щоб зберегти цю радість якомога довше, не розміняти її на життєву суєту, не пожертвувати нею заради миттєвого, порожнього і малоцінного.

Отже, зустрінемо Господа з радістю і з готовністю цю радість берегти, примножувати і жити так, щоб вона невпинно жила і діяла в нас!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
4%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
17%
ні, я проти вакцинації взагалі
50%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
29%
Усього опитано: 72

Архів

Система Orphus