Сьогодні повідомили про смерть друга...

Схиархімандрит Іов (Грищенко). Фото: СПЖ

«У мене з моїми діагнозами в разі коронавірусу немає шансів», – писав мені отець Іов. Ми всі в руках Божих. Та насмілюся припустити: отець Іов був готовий до Зустрічі.

Сьогодні мені повідомили про смерть друга. Спочив насельник Архангело-Михайлівського Звіринецького монастиря в Києві схиархімандрит Іов (Грищенко). Два тижні тому йому виповнився 51 рік.

Ми любили його. Людину більш лагідної вдачі складно собі уявити. Чернець, молитовник, духівник, богослов, місіонер, апологет, сектознавець. Він очолював православний апологетичний центр у Києві, що функціонував при Звіринецькому монастирі. Був дуже активний в служінні. Я не пам'ятаю жодної справи, апологетичного або місіонерського заходу, від участі в якому він би відмовився. Семінар для священників? Диспут із сектантами? Катехізаторська зустріч з парафіянами? На все він погоджувався, від нього ні в чому не було відмови. Він і сам був людиною незвичайної долі.

Кажуть, що печать єресі залишається на людині назавжди. Ніби душа, як сталь, залита спочатку в якусь форму віри, скільки не обточуй її потім, все одно несе на собі відбиток цієї форми. Так кажуть. І зізнатися, підтвердження цього твердження я зустрічав не раз.

Церковні люди приходять в храм з різних місць. Деякі з затишного побуту, деякі з виру пристрастей і трагедій, а деякі вириваються прямо з пекла. Пекло рідко залишає в спокої загублених жертв, переслідуючи їх вже на волі. Іноді ми можемо це бачити за тими, що прийшли в Православ'я, колишніми оккультистами, екстрасенсами, сектантами. І навіть крізь принесене ними покаяння і воцерковлення іноді пробивається відбиток раніше пережитого містичного досвіду.

Так буває, часом навіть зі священниками, які колись прийшли в Церкву з сект.

Невже дійсно така сильна ця форма? Невже дух Біллі Грема настільки могутніший за дух Серафима Саровського?

Чесно кажучи, я б так і вважав. Якби Господь не звів мене з отцем Хризостомом. Ієромонахом, захопленим місіонерським і апологетичним служінням. Людиною надзвичайно лагідної вдачі, з фаворським світлом в очах, що розмовляє на сповіді з акуратністю ювеліра.

Я б ніколи не повірив, що він колишній пастор секти неоп'ятидесятників. Але саме з неї почався його шлях до Христа. Спочатку парафіянин, потім активний учасник, він виявив у собі талант до проповіді і став пастором. Проповідь вимагала знань. Принаймні, так відчував він (на жаль, як ми знаємо, багатьом не вистачає цього почуття). Вивчення Священного Писання і пошук відповідей на виникаючі запитання привели його до Православ'я... Але попереду ще був важкий шлях. Відчуваючи себе українцем, він потрапив до розкольників. І саме там став «священником». З дарованими йому від Бога талантами він буквально за рік дослужився до «єпископа».

Отець Іов біля Престолу. Фото з особистої сторінки у Facebook протоієрея Євгена Маслова

Але поклик Христа не залишився для нього пустим звуком. Розум і серце продовжували пошук. Кинувши почесті і владу лжеєпископства, він приніс покаяння і простим ченцем прийшов в канонічну Церкву.

Плавильна форма єресі та розколи в своїх обрисах формують душу. Але є той пломінь любові та віри, який в силі змінити будь-яку форму.

Згодом отець Іов навіть не вважав своє перебування в УАПЦ перебуванням у Православ'ї. Розповідаючи про цей момент своєї біографії лише найближчим, навіть не здогадувався, що здійснив подвиг. Подвиг цей сформулював один з друзів-священиків – «Багато хто йде в розкол заради влади і марнославства. А він, ставши у розколі «єпископом», покаявся і перейшов у нашу Церкву простим ченцем заради Христа».

Так, коли ми познайомилися, він був простим ієромонахом Хризостомом (це ім'я дослівно перекладається як Златоуст), вже відомим у вузьких колах тим, що він багатьох зумів з сект привести до Православ'я. Архімандритом він став багато пізніше. Ще пізніше, коли відмовили нирки, а потім на діалізі його заразили гепатитом, він прийняв схиму, готуючись до зустрічі з Господом. Так архімандрит Хризостом став схиархімандритом Іовом.

*   *   *

Думаю, що зараз, коли його душа вже покинула розп'яте хворобами тіло, я можу частково відкрити таємницю особистого листування з ним. Щоб не потоптати цю таємницю, а щоб засвідчити світу і близьким його подвиг. Коли патріарх Варфоломій готував вручення Томосу українським розкольникам, отець Іов писав мені:

«Я вам не все говорив. Колись, між моїм протестантизмом і православ'ям, я встиг стати єпископом УАПЦ. Я близько року був у автокефалів. Надивився там на націоналізм, говоріння "іншими мовами" деяких УАПЦшних єпископів і священників. Екуменічні служби з католиками і протестантами... І це все оптом легалізував стамбульський патріарх...

Зараз мені це нагадали "колишні колеги". Запросили повернутися під Стамбул. Але для мене зараз важливіші канони Церковні ніж те, що зараз відбувається в країні. Якби не моя хвороба і любов до країни я б... Дуже психологічно складно. Іноді допускаю думки про швидкий відхід. Важко бачити все, що тут відбувається. Якби не віра, що Він над усіма обставинами, можна було б впасти у зневіру... Чому мовчить Афон???»

Маючи численних друзів у Грузинській Церкві, в 2019 році отець Іов звернувся з відкритим листом до її кліру та вірних. У докладному та ґрунтовному зверненні було сказано:

«Зараз ми просимо вас, як наших братів у Христі, що підходять з нами до однієї Чаші – не залишайте нас. Грузинська Православна Церква буде приймати рішення про визнання або не визнання того Томосу, який Константинопольський Патріарх Варфоломій видав «митрополиту Епіфанію» і владі України 6 січня цього року. Священний Синод Грузинської Православної Церкви обіцяв прийняти своє рішення після видачі Томосу і оприлюднити його.

Багато хто в Грузії любить Україну та її Церкву і вважають, що вона гідна автокефалії. Тому ми точно знаємо, що багато з вас налаштовані підтримати українську автокефалію. Але послухайте нас – своїх православних братів: вас обманюють. Нам намагаються силоміць нав'язати те, чого ми не просили – троянського коня розколу і рабства, брехливо названого автокефалією».

Цей лист було перекладений на грузинську мову і широко розійшовся серед грузинських православних християн. Переконаний, що в тому, що Грузинська Церква уникає визнання розкольників досі, є і його заслуга.

*   *   *

«У мене з моїми діагнозами в разі коронавірусу немає шансів. Хіба що чудо Боже» – писав мені отець Іов за місяць до того, як COVID поклав його на лікарняне ліжко.

За тиждень до лікарні він розмістив на своїй сторінці в соціальних мережах звернення православних телеграм-каналів проти співслужіння з католиками і фанаріотами. Звернення могло стати причиною певних проблем для нього. У відповідь на моє запитання про це він написав: «Моє життя висить на волосині. Мені вже нема чого боятися».

Ми всі в руках Божих. Але я насмілюся припустити, що отець Іов був готовий до Зустрічі. Проходячи через виснажливі хвороби, продовжуючи при цьому служби та заняття із парафіянами Звіринецької обителі, виснажуючи себе молитвами в храмі, печерах і на природі, він світив нам своїм смиренням і любов'ю. Навіть тим, хто опинився за тисячі кілометрів від Києва. Сьогодні нам усім дуже потрібні молитви про нього. Може бути, нам вони потрібні більше, ніж йому самому. Щоб, як сказано в акафісті за єдинопомерлого, Господь дав йому благодать молитви за живих.

За нас з вами.

Господи, упокой раба Твого схиархімандрита Іова у Царстві Твоєму і прийми його клопотання про нас!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до слів Думенка, що ПЦУ «терпить» УПЦ?
все вірно, глава Фанару теж так сказав
6%
це ілюстрація виразу «нахабство - друге щастя»
69%
мені все одно, що говорить ця людина
25%
Усього опитано: 16

Архів

Система Orphus