Мученики Маккавеї: слава старозавітних євреїв і ганьба сучасних християн

Подвиг семи братів, їх вчителя і матері повинен і нас надихати до дотримання вірності Богу, Його законам і Його Святій Церкві хоча б в рамках того досить благополучного життя, яке ми сьогодні проживаємо. Фото: opentv.tv

14 серпня розпочинається Успенський піст, Православна Церква святкує пам'ять мучеників Маккавеїв та Винесення чесних древ Животворящого Хреста Господнього.

В цей день, в традиції Руської Церкви, відбувається також спогад про перемогу князя Андрія Боголюбського над волзькими булгарами в 1164 році. Чесно кажучи, з усього цього «триптиха» урочистостей мене, з самого початку мого усвідомленого входження в Церкву, більшого за все вражав подвиг мучеників Макавеїв. Решта подій, хоча і важливі, але «градус напруги», ступінь страждань і особистої участі конкретних людей в них набагато нижче.

Подвиг семи братів, їх учителя Єлеазара і матері Соломонії, описані в 6 і 7 главах 2 книги Маккавеїв, дивує, вражає не тільки мужнім перенесенням неймовірних тортур, а й великою кількістю слів, сказаних про воскресення померлих. Варто нагадати, що час їх мук припадає на епоху правління сирійського царя з династії Селевкідів Антіоха IV Епіфана, а це перша половина II століття до Р. Х., тобто не просто старозавітний час, але ще і період «мовчання пророків» – «печать пророків» Малахія замовк за триста років до описуваних подій.

*   *   *

Першим, хто віддав життя за закони Господні, був учитель Єлеазар. Письмо розкриває нам дві причини такого його рішення:

1. Лицемірство (йому пропонували зробити вигляд, що він їсть свинину) він вважав негідним, як його досить поважного віку, так і в якості нечестивого прикладу для молодих.

2. Єлеазар також чітко позначив, що суду Божого не уникнути ні в цьому житті, ні в майбутньому.

З подальших слів мужніх братів стає зрозуміло, що під майбутнім життям малося на увазі не просто життя душі за порогом смерті, а саме воскресіння мертвих.

Ось ми читаємо, як другий з братів, Антонін, перед самим своїм останнім подихом вимовляє: «Ти, мучитель, позбавляєш нас справжнього життя, але Цар світу воскресить нас, померлих за Його закони, для життя вічного» (2 Мак. 7,9 ).

Третій же, Гурій, коли йому наказали висунути язик для відрізання, простягнув ще й руки і вимовив: «Від неба я отримав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову отримати їх» (2 Мак. 7,11).

Четвертий із братів – Єлеазар, також перед самою своєю смертю сповідує віру у воскресіння: «Умираючому від людей жадано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж таки не буде воскресіння в життя» (2 Мак. 7,14). В його словах звучить ще й загроза Антіоху Епіфанію, що він, немов той безбожник, взагалі не буде відроджений або ж воскресне в суд (Ін. 5,29), таким чином, покарання його не обмежиться тільки життям земним.

Смію сказати, що цей факт певною мірою ставить Макавейських мучеників навіть вище мучеників новозавітних, адже у них ще не було того сподівання на Христа, Який переміг смерть, яке мали всі страждальці «нашої ери».

П'ятий – Евсевон – вказав, що покарання торкнеться не тільки божевільного царя, а й «насіння його» (2 Мак. 7,17).

У словах шостого брата – Аліма – міститься дивна думка про очисне значенні страждань, що також досить не властиво для людини старозавітної: «Ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим» (2 Мак. 7,18).

Про це ж свідчить наймолодший – Маркелл: «Ми страждаємо за свої гріхи. Якщо для напоумлення і покарання нашого Живий Господь і розгнівався на нас на малий час, то Він знову умилостивиться над рабами Своїми» (2 Мак. 7,32-33).

Смію сказати, що цей факт певною мірою ставить Макавейських мучеників навіть вище мучеників новозавітних, адже у них ще не було того сподівання на Христа,який переміг смерть, яке мали всі страждальці «нашої ери». Вказівку на воскресіння можна побачити і в словах матері цих мужніх людей – Соломонії, яка, переконуючи останнього, хто залишився в живих, наймолодшого з синів, закликає його наслідувати приклад старших, щоб і його вона знайшла з іншими (2 Мак. 7,29).

Не сказав я тільки про Авима – найстаршого з братів, який, як і їхній учитель, послужив прикладом і натхненням для інших. Саме його слова: «Ми краще помремо, ніж переступими батьківські закони» (2 Мак. 7,2), – найбільше розгнівали, розпалили і розлютили царя Антіоха, що обрушився настільки страшними карами на всю сім'ю.

*   *   *

Що ж стосується нас з вами, то приклад мужності мучеників Макавеїв – це вказівка на нашу неспроможність, наша ганьба як християн. Про це пише святитель і сповідник Василь Кинешемський. Вже хто-хто, а єпископ, котрий переніс безліч арештів, заслань, що пройшов через тюрми, допити по кілька діб поспіль, без сну і відпочинку, які остаточно підірвали його здоров'я і призвели до часткового паралічу, має моральне право так говорити. Він викриває нашу релігійну байдужість і пасивну невірність, яких не було у згадуваних нами старозавітних євреїв.

Макавейські мученики, захищаючи свої святині, бездоганно дотримуючись Закону і батьківського передання, жертвували життям. Ніякі кари і катування не могли похитнути їх релігійної вірності.

Якщо бути чесними, вірності нам не вистачає навіть під час рівного і спокійного життя. Ми раз у раз «попускаємо» і «дозволяємо» собі, постійно посилаючись на «ікономію», «подорожуючих», «болящих», «немічних», «втомлених» фізично і від проблем.

«Ось ця-то вірність, – продовжує владика Василь, – в час випробувань особливо цінна в релігійному житті. Неважко залишатися вірним і не змінювати Господу, коли життя протікає рівно і спокійно і коли ця вірність не пов'язана з нестатками і скорботами, але важко встояти, коли за велике право бути вірним рабом Господнім доводиться розплачуватися дорогою ціною страждань». Тільки в цьому проявляється справжня любов і відданість Богу вірних Його учнів.

Але ж, якщо бути чесними, вірності нам не вистачає навіть під час рівного і спокійного життя. Ми раз у раз «попускаємо» і «дозволяємо» собі, постійно посилаючись на «ікономію», «подорожуючих», «болящих», «немічних», «втомлених» фізично і від проблем. Однак щось мені підказує, що наші проблеми, у порівнянні зі здиранням шкіри, відрубуванням кінцівок, смаженням на величезних сковородах, побиттям жилами, розриванням тіла залізними гаками і колесуванням – суща дрібниця.

Згадаймо ще й про не менш дивовижну Соломонію, материнське серце якої розривалося, споглядаючи нестерпні страждання синів. Але при цьому віра і вірність Богу, любов до Нього, що виражалася і в любові до своїх чад, коли вона реально бажала їм блаженної долі у вічності – це подвиг гідний окремої похвали і захоплення. Адже не дарма мученицька смерть цих старозавітних подвижників надихнула Іуду Маккавея, який підняв повстання проти Антіоха Єпіфана і який очистив від ідолів Єрусалимський храм.

Подвиг семи братів, їх вчителя і матері, повинен і нас надихати до дотримання вірності Богу, Його законам і Його Святій Церкві хоча б в рамках того досить благополучного життя, яке ми сьогодні проживаємо.

14 серпня присвячено також і Хресту Господньому – знаряддю перемоги над смертю, а ми пам'ятаємо, як багато говорили про воскресіння брати Макавейські, ще не маючи настільки чіткого уявлення про нього, як ми з вами.

*   *   *

Наостанок хотілося б згадати ще й про слово «В пам'ять святих мучеників Маккавеїв» святителя Григорія Богослова. Хто не знайомий з цим невеликим за обсягом, але дуже глибоким за змістом трудом, я радив би не пошкодувати часу і перечитати його.

В самому кінці святитель Григорій пише про те, що мені так хотілося донести і самому собі, і всім, хто читає цю публікацію: «Будемо наслідувати Маккавеїв, і священики, і матері, і діти; священики – в честь Єлеазара, духовного батька, який показав кращий приклад і словом і ділом; матері, в честь мужньої матері, нехай будуть істинно чадолюбні, і так представлять чад своїх Христу, щоб сам шлюб освятився такою жертвою; діти нехай вшанують святих юнаків і присвячують час юності не ганебним пристрастям, але боротьбі з пристрастями, мужньо воюючих з щоденним нашим Антіохом, який воює за допомогою всіх членів наших і всілякої жене нас».

 

Святі мученики Макавейські, моліть Бога за нас, щоб і нам хоч на йоту стати послідовниками вашого неймовірного подвигу!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до законопроектів про ліквідацію Церков за держзраду?
правильно, зрадив Батьківщину - відповідай
0%
це маячня, Церква взагалі не має відношення до політики
74%
нічого незвичайного, всього лише новий елемент тиску
26%
Усього опитано: 31

Архів

Система Orphus