Неробство: непомітний гріх небезпечний для життя

Неробство. Фредерік Гудолл. Фото: rceliamendonca.com

Сьогодні навіть несімейна людина повинна працювати явно більше, ніж вісім годин на день, п'ять днів на тиждень. Так може неробство – неактуальний нині гріх?

Такому гріху як неробство, якщо можна так висловитися, пощастило. В наш дивний час він, так би мовити, не втратив лице. Це у брехні, блуді, гніві і багатьох інших гріхах сучасний світ давно бачить якщо не норму, то неминучість, а неробство, незважаючи ні на що, як вважалася пороком, так і вважається. Причому порочність ця безсумнівна навіть для тих, для кого саме поняття порочності якщо не атавізм далекого минулого, то, вже точно умовність.

Судіть самі, чи буде невіруючий начальник менш вимогливий до ледачого співробітника, ніж, наприклад, віруючий? Невіруюча дружина напевно буде «пиляти» чоловіка-неробу з таким же запалом, як це робила б і віруюча. А куми-пліткарки, що коротають дні благодатної старості на лавочці біля під'їзду, поза всяким сумнівом проявлять більше поблажливості до хронічно безробітного сусіда, ніж ті, які гутарять про те, про се під час богослужіння, сидячи на лавці в дальньому кутку храму.

Однак, сказати, що навколо неробства з плином часу не змінилося нічого, навряд чи можливо.

Не маючи можливості байдикувати цілими днями, сучасна людина, тим не менш, проводить в неробстві багато годин, часто навіть не помічаючи цього. Найкращу можливість для цього надає таке благо цивілізації як інтернет.

Почати хоча б з того, що «класичне» дозвільне проведення часу не таке вже й часте явище. Щоб проводити час бездіяльно, потрібно хоча б цей час мати. Тим часом, при сучасному ритмі життя така можливість доступна далеко не кожному. У нинішніх умовах навіть несімейна людина щоб забезпечити нормальний рівень життя повинна працювати явно більше, ніж вісім годин на день, п'ять днів на тиждень. А вже ті, хто має сім'ю, дітей, армію родичів до того ж піклується про старих батьків майже поголовно відчувають хронічний дефіцит часу як такого, а про вільний час і говорити зайве. Яке тут, здавалося б, неробство?

І, тим не менш, в наші дні цей гріх нітрохи не втратив актуальності.

Не маючи можливості байдикувати цілими днями, сучасна людина, тим не менш, проводить в неробстві багато годин, часто навіть не помічаючи цього. Найкращу можливість для цього надає таке благо цивілізації як інтернет. Взяти, хоча б, соціальні мережі. Самі по собі вони, звичайно, не є небезпечними. Але це за умови, що людина вміє користуватися ними не у шкоду собі. Однак навколо нас значно більше прямо протилежних прикладів.

Користувачі соцмереж витрачають багато часу, займаючись публікацією селфі, фотографій ресторанної їжі і знімків домашніх тварин в різних ракурсах. Тут спілкуються і тут же ведуть непримиренні суперечки в коментарях, тут проводять робочий час і просиджують ночі безперервно. Тут, без перебільшення сказати, живуть. І іноді навіть більше, ніж в реальності. І звичайно, інакше як пустим проведенням часу всі ці розміщення десятків майже однакових знімків, нескінченні онлайн-баталії і просто прокручування стрічки новин, що іноді затягується на години, ніяк не назвеш. Зрештою, навіщо годинами плювати в стелю, коли кожну вільну хвилину можна брати в руки смартфон?

Хоча, під натиском інтернету, телебачення і здає позиції, проте в нинішньому своєму вигляді воно також надає чимало можливостей для марної трати часу. Однотипні реаліті- і ток-шоу, обговорення на всю країну перипетій особистого життя знаменитостей, багатогодинні програми про політику, перегляд яких вселяє в глядача тверду впевненість у власній політичній грамотності й суспільній значимості, безсюжетні довгограючі серіали... Користі від витрати часу на такого роду видовища приблизно стільки ж, якщо б цей самий час можна було знести на смітник.

 Хоча, під натиском інтернету, телебачення і здає позиції, проте в нинішньому своєму вигляді воно також надає чимало можливостей для марної трати часу.

Якщо хтось із нас не грішить животінням в мережах або залежністю від телебачення – стривайте полегшено зітхати. І без інтернету з телебаченням вистачає можливостей для проводження часу даремно. Наприклад, на модне нині заняття – шопінг.

Ходіння по магазинах, як правило, протягом довгого часу, іноді з чітким планом покупок, іноді без оного, а іноді і зовсім безцільне, але завжди супроводжується бажанням з головою зануритися в нехитрий процес ходіння-розглядання-придбання. Звичайно, після такого проведення часу залишається результат у вигляді покупок, проте, як би їх не було багато і скільки б вони не були потрібні в господарстві, якщо на їх придбання витрачається втричі-вчетверо більше часу, ніж в реальності необхідно, то більшого неробства не варто й шукати.

Звичайно, не підлягає ні найменшому сумніву, що все вищезгадане – не більше, ніж заняття на короткі проміжки часу. Займатися чимось подібним, наприклад, днями безперервно як мінімум важко. Однак, навик виробляється не стільки тривалістю, скільки регулярністю дії. І в цьому відношенні навіть пару годин в день, проведених даремно, достатньо для того, щоб сформувалася хибна звичка до неробства.

З плином часу прагнення проводити час бездіяльно буде тільки зростати, а сил і бажання для протидії цьому прагненню ставатиме все менше. Підсумок же виявиться закономірно жалюгідним: звикла до неробства людина перестане цінувати час. Зайшовши в інтернет на п'ять хвилин, вона з легкістю витратить на перегляд непотрібних їй або спілкування в месенджері півдня, будь-яка серйозна робота буде їй не під силу, основними її якостями стануть розхлябаність, відсутність самодисципліни, безвідповідальність, ненадійність. Говорити про життєві перспективи такої людини навряд чи варто через їх незавидну очевидність. Про духовне ж життя і зовсім мову не варто заводити, оскільки вона вимагає куди більше рішучості, зібраності, послідовності і дії, ніж життя мирське.

Тому висновок простий: необхідно навчитися не гаяти ні години, ні хвилини, оскільки добрий початок — половина справи і за витраченим марно часом відкривається сумна перспектива життя, прожитого даремно.

Теги: Гріх
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинна УПЦ брати участь у миротворчості на Донбасі?
так, бути миротворцями заповідав нам Христос
78%
ні, цим повинна займатися влада
6%
це марно, політики миру не хочуть
16%
Усього опитано: 18

Архів

Система Orphus