Чому Христос не пішов на поводу у революціонерів

Примноження хлібів. Мозаїка Храму Христа Спасителя в Хорі. Фото: timiosprodromoskiveri.blogspot.com

Євангельське читання восьмого тижня після П'ятидесятниці розповідає нам про те, як Христос наситив п'ятьма хлібами і двома рибами величезну кількість народу.

Євангеліст пояснює, що тільки жалість і співчуття до людей спонукали Христа зробити таке диво, яке Він раніше ніколи не робив.

А закінчується сьогоднішнє читання досить дивною фразою: «І зараз звелів Ісус учням Своїм увійти в човен...» «Звелів» – це переклад грецького слова, яке означає «примушувати», «змушувати». Відразу ж після того, як всі наситилися й апостоли зібрали залишки їжі, Христос буквально жене учнів у човен і наказує їм відправитися на той бік озера поперед Нього. Спасителю було чомусь дуже важливо, щоб вони негайно покинули Його і пішли. Далі Євангеліст говорить нам про те, що Христос відпустив народ і залишився один на цьому березі.

Що ж сталося, і про що не договорив євангеліст Матфей?

Багато чудес бачили від Христа люди. Він зціляв хворих, виганяв бісів, воскрешав мертвих. Але навіть воскресіння мертвих не вразило людей так сильно, як помноження хліба й риб. Всі ці приватні випадки допомоги стражденним людям не змінювали якість життя іудейського суспільства в цілому. Але от диво збільшення добробуту і матеріального достатку – це вже те, що робить в умах народу Ісуса тим самим Месією, якому будуть раді в кожній єврейській сім'ї.

Після побаченого дива народ вирішив звести Ісуса в лідера нації і поставити Його царем над собою.

Будь-який іудей піде і в вогонь, і в воду за тим лідером, який зможе з одного барана створити ціле стадо, з одного динарію – цілу скриню з монетами, з одного зернятка пшениці – цілу комору з зерном. Після побаченого дива народ вирішив звести Ісуса в лідера нації і поставити Його царем над собою. Дивно те, що, власне, з Самим Христом ніхто з цього приводу не став навіть радитися. Народ вирішив – значить так тому і бути.

Спаситель, звичайно ж, знав про це рішення і розумів, що Його учням загрожує смертельна небезпека. Його Самого хочуть взяти силою, а учні, якщо вони спробують заступитися за свого Вчителя, будуть побиті і, швидше за все, загинули. Змовники примітили, що Ісус залишився один, а Його вірні апостоли відпливли самі на човні. Тому їм залишалося тільки чекати підмоги, підняти бунт і почати діяти рішуче.

За Христом здалеку стежили, нікуди від них Він піти не зможе. Дорога по морю Йому була перекрита, адже іншого човна у Ісуса не було. Одного не знали змовники – для того, щоб перетнути воду, Христу човен не потрібен. Він пішов від них вночі по воді, як по суші.

Далі, як ми пам'ятаємо з Євангельської історії, революціонери були засмучені, що Ісус кудись безслідно зник, і були дуже здивовані, коли виявили Його на іншій стороні озера. А там Христос виголосив народу жорсткі слова, після яких багато хто вважав Його божевільним.

Для того, щоб перетнути воду, Христу човен не потрібен. Він пішов від них вночі по воді, як по суші.

До такого висновку прийшли не тільки ті, хто збирався звести Його на царський трон, але навіть близькі учні Спасителя. Вони покинули Його і пішли від свого Вчителя, бо не витримали тих дивних слів, які Він вклав у їхні вуха. Як можна закликати на царство Людину або бути Його учнем, якщо Він ставить необхідною умовою для Своїх послідовників вкушання Його Плоті і пити Його Кров?

Євангельський конфлікт інтересів

У цій Євангельської історії сфокусована суть конфлікту інтересів Бога і людей. В ньому ж відповідь на запитання, чому Православ'я ніколи не було і не буде торжествуючою вірою в кількісному відношенні своїх послідовників.

Мало серед людей таких, хто зміг би вмістити в себе вчення Христа. Бог хоче дати людині щось більше і краще, ніж багато риби і хліба. Але для того, щоб це отримати, потрібно йти дивною дорогою, на яку можуть погодитися тільки «божевільні» люди, з погляду типових обивателів. Це те, що ємко висловив апостол Павло в сьогоднішньому літургійному читанні: «Бо ж слово про хреста тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18).

Багато вам зустрічалося людей, до рук яких липли гроші, а вони б з цього приводу плакали і голосили: «Горе мені, горе, я став багатим. Бог залишив мене». Адже Христос нам говорить чітко і однозначно: «Горе вам, багаті». Хіба це не такі ж слова «божевільного», як і ті, які закликають їсти Його Тіло і пити Його Кров? Які критерії щастя пропонує нам Спаситель? Щастя – це коли ти плачеш, жадаєш і прагнеш, коли ти вбогий та бідний. Всі Заповіді Блаженства, по суті, звеличення людини, що живе в стражданні і злиднях. Вони, звичайно ж, можуть служити великою втіхою для тих, хто потрапив у важку життєву ситуацію і змушений існувати в таких умовах. Але чи багато знайдеться таких людей, які б ставили метою свого життя добровільно жити саме таким чином?

Як тільки християнство стало релігією дозволеною, а потім ще й з протегуванням держави, негайно почалася боротьба за більш дохідні кафедри, парафії, посади і т. п. Віра стала конвертуватися в прибуток і прибуток став інвестуватися в віру, щоб отримати ще більший прибуток. Ватикан став найменшою і найбагатшою країною в світі. Церковні ієрархи стали будувати собі вілли і жити життям Євангельського багача, вимовляючи з кафердр при цьому чудові і правильні проповіді. Тільки невелика жменька юродивих людей, ховаючись в якихось розпечених пісках єгипетських і палестинських пустинь, жила в спеку й холод, спрагу й голод, молячись ночами і працюючи вдень. Пізніше світ добрався і до найдальших куточків ойкумени. І монастирі також стали перетворюватися на великі землевласницькі господарства.

Зовні Церква стала нагадувати матрьошку, в якій за зовнішніми, далеко не завжди благоліпними, формами глибоко всередині зріли справжні дорогоцінні зерна пшениці Господньої.

Середньовічні війни між єпископами за право володіння земельними угіддями нічим не відрізнялися від війн між князями за право власності. Зовні Церква стала нагадувати матрьошку, в якій за зовнішніми, далеко не завжди благоліпними, формами глибоко всередині зріли справжні дорогоцінні зерна пшениці Господньої. Ці зерна не зламала ні влада, ні мамона. І гроші, і багатство, і зовнішнє високе положення стікали, «як з гуся вода», з таких священно- і церковнослужителів, які жили для Бога, а не для себе.

У наших святках є сотні відомих святих, а в Царстві Божому ще більше нам не відомих, які, володіючи всім, не дозволили пристати до своєї душі нічому. Але чимало було й тих, хто все-таки не зрозумів того, чого навчав Христос в Євангелії, так само як не зрозуміли Його і ті, що бачили множення хлібів, іудеї.

*   *   *

Не наше діло розбирати статистику переможених і переможців, наша справа постаратися зрозуміти, де ми перебуваємо по відношенню до Бога і чи правильною дорогою йдемо до спасіння. Якщо ми тільки в душі співчуваємо і співпереживаємо вченню Христа, погоджуємося з Ним і навіть вибірково намагаємося слідувати тому, що нас більш-менш влаштовує, то поставимо собі питання – чи християни ми насправді? Досить нам не блудити, не вбивати, не красти, щоб вважати себе такими? Або ж «горе вам розбалувані» і «горе вам, що сміються» сюди теж потрібно все-таки додати? А як бути з «кожним пустим словом, за яке потрібно дати відповідь», з «поглядом з пожадливістю», який порівняний з фізичним блудом, з ненавистю, яку Христос прирівнює до вбивства? Чи це для нас дрібниці життя, на які можна не звертати уваги?

Не обманюймо себе. Не можна бути однією ногою з Христом, а іншою з світом. Потрібно все-таки остаточно визначитися.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

До чого призведе поминання Епіфанія предстоятелем Кіпрської Церкви?
ПЦУ одностайно визнає вся Кіпрська Церква
27%
Синод Кіпру засудить вчинок предстоятеля
18%
всередині Кіпрської Церкви виникне розбрат
55%
Усього опитано: 11

Архів

Система Orphus