Про що говорить соціальний документ Константинопольського патріархату?

Патріарх Варфоломій. Фото: СПЖ

Аналізуємо документ Фанару «За життя світу: на шляху до соціального етосу Православної церкви», в якому сконцентровано світогляд цієї Церкви останнього часу.

В Україні на базі «Відкритого православного університету», що є яскраво вираженим екуменічним проектом, в форматі вебінарів пройшло обговорення документа Константинопольського патріархату під назвою «За життя світу: на шляху до соціального етосу Православної церкви». Цей документ покликаний засвідчити позицію Константинополя з багатьох злободенних питань в політичній, соціальній та інших сферах. Про що насправді свідчить його текст?

Документ «За життя світу: на шляху до соціального етосу Православної церкви» був затверджений Синодом Константинопольського патріархату в січні 2020 року і представлений широкій громадськості в березні 2020 р. В документі розглядається позиція Константинопольського патріархату з питань соціальної нерівності, бідності, расизму, прав людини, біоетики, технологій і зміни клімату.

Текст документа був складений комісією, створеною Фанаром в 2017 р., в яку увійшли 12 богословів Константинопольського патріархату з різних країн. Наприклад, Девід Бентлі Харт, навернений з англіканства в православ'я богослов, філософ, культуролог, і соціальний демократ, який присвятив себе вивченню різних філософських і богословських систем, в тому числі буддизму, індуїзму, джайнізму та інших дхармічеських релігій. Він зокрема стверджує, що між православ'ям і католицизмом не існує ніякого розколу, а вічне спасіння успадковують всі люди незалежно від віри, моральності і всього іншого (апокатастасис). Або радник Константинопольського патріарха з питань навколишнього середовища архідиякон Іван Хріссавгіс, сфера богословських інтересів якого описана так: церковна реформа, екологічна свідомість, екуменізм.

Документ «За життя світу ...» позиціонується як історичний документ, як якась віха в богословському осмисленні сучасного світу, вершина, якої ніхто і ніколи ще не досягав.

Але справа в тому, що подібний документ, такої ж важливості і приблизно за тим же колом питань був прийнятий Архієрейським Собором Руської Православної Церкви рівно 20 років тому. Він називається «Основи соціальної концепції Руської Православної Церкви». І порівняння з цим документом Константинопольського «За життя світу ...» уникнути не можна ніяк. Як і висновків, що неминуче настають за цим порівнянням.

Соціальні концепції Фанару і РПЦ: чи є різниця?

Один з авторів «За життя світу ...» архідиякон Іван Хріссавгіс в статті, присвяченій презентації документа, висловив це порівняння в кількох дуже точних словах: «У 2000 році Московський Патріархат опублікував «Основи соціальної концепції» – чудову, хоч і рудиментарну спробу визначити соціальні принципи православної Церкви в Росії після тривалого періоду її гноблення державою. В цілому цей документ був налаштований до «світу» критично, розглядаючи його як загрозу, якої слід кинути виклик і подолати. Така захисна позиція може виживати і навіть процвітати в умовах конфесійної ізоляції, але в більш екуменічному контексті вона не така дієва».

Ці слова заслуговують того, щоб їх прочитати ще раз і задуматися над їх змістом. О. Іоанн Хріссавгіс очевидно хотів зверхньо, з позиції «матері-церкви» поплескати по плечу свою «доньку» і похвалити її за «спробу». А «рудиментарність» цієї «спроби» виправдати «тривалим періодом гноблення» Церкви державою. Але в дійсності цей «період гноблення» – це епоха сповідання, якої не було ще ніколи в історії Церкви. Держава не «гнітила» Церкву, вона Її знищувала в буквальному сенсі слова: підривала храми, розстрілювала священнослужителів, кидала в в'язниці віруючих. Ця епоха дала тисячі сповідників і мучеників, кров яких стала насінням для зростання Тіла Церкви, як і в перші століття християнської історії.

І після цієї епохи Руській Православній Церкві дійсно є що сказати світові. Сказати, базуючись не на кабінетних дослідженнях (хоча і на них теж), а на вірність Христу і Його вченню. Ймовірно, це саме те, що названо фанаріотським мислителем «рудиментарним» (сенс цього слова означає буквально – залишковий, пережитковий, недорозвинений). Сам «світ», на думку о. Іоанна Хріссавгіса, розглядається в Основах соціальної концепції РПЦ критично, як загроза. І це повністю відповідає словам Святого Письма: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тім немає любові Отцівської. Бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очима, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу» (1 Ін. 2, 15-16), «чи не знаєте, що дружба зі світом то ворожнеча проти Бога? Отже, хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стає» (Як. 4, 4). Константинопольський богослов нарікає, що таке критичне ставлення до світу «в більш екуменічному контексті "не таке ефективне. Що ж, Константинопольський документ «За життя світу...» в цьому відношенні дієвий на всі сто відсотків.

Після прийняття в 2000 р. Основ соціальної концепції РПЦ в повітрі витала думка про те, що прийняття подібного документа необхідно вже на рівні всієї повноти Церкви. Церква повинна дати відповідь на питання, які ставить перед нами сучасне життя з її науковими досягненнями, змінами в економіці і громадській сфері. Зробити це можливо було тільки за допомогою консолідації всіх духовних та інтелектуальних сил всіх Помісних Церков. Але цього не сталося. А тепер поява Константинопольського документа «За життя світу...» показує, що розуміння основ християнського віровчення і способів застосування їх до сучасного життя, в різних Помісних Церквах стають все більш різноманітними.

Константинопольський патріархат і РПЦ по-різному дивляться на багато явищ сучасного світу, дають їм різну богословську оцінку. І якщо релігійний конфлікт в Україні можна при бажанні швидко вирішити шляхом переговорів, то подолати розходження в світогляді, яке вже навіть зафіксовано на рівні концептуальних документів – справа дуже важка, якщо взагалі можлива.

Зараз між Московським і Константинопольським патріархатами немає євхаристійного спілкування. Причиною цього стало втручання Фанару у справи Української Православної Церкви, створення паралельної релігійної структури і видача їй Томосу про умовну автокефалію. Але це – тільки видима причина того розриву в розумінні Православ'я, який почав формуватися вже за багато десятиліть до цього. Константинопольський патріархат і РПЦ по-різному дивляться на багато явищ сучасного світу, дають їм різну богословську оцінку. І якщо релігійний конфлікт в Україні можна при бажанні швидко вирішити шляхом переговорів, то подолати розходження в світогляді, яке вже навіть зафіксовано на рівні концептуальних документів – справа дуже важка, якщо взагалі можлива.

Наведемо кілька прикладів.

Відношення до ЛГБТ

Як відомо, лакмусовим папірцем для визначення «прогресивності» і «ретроградства» сьогодні є ставлення до представників ЛГБТ. Ось як висловлює це ставлення Основи соціальної концепції РПЦ:

«ХII.9. Святе Письмо і вчення Церкви недвозначно засуджують гомосексуальні статеві зв'язки, вбачаючи в них хибне спотворення богоданної природи людини. <...> «Не обманюйте себе ... ні блудодійники, ні мужеложники... Царства Божого не успадкують» <...> Святоотецький переказ настільки ж ясно і виразно засуджує будь-які прояви гомосексуалізму. <...> Православна Церква виходить з незмінного переконання, що богоустановленний шлюбний союз чоловіка і жінки не може бути зіставлений зі збоченими проявами сексуальності. Вона вважає гомосексуалізм гріховним пошкодженням людської природи, яке долається в духовному зусиллі, що веде до зцілення і особистісному зростанні людини».

А ось як то кажуть про ЛГБТ в Константинопольському «За життя світу...»:

Не можна не звернути уваги: в цьому тексті немає ні слова про те, що гомосексуалізм – це тяжкий гріх, який позбавляє людину надії на вічне життя. Більш того, статеві збочення тут підспудно виправдовуються. Мовляв, неважливо, якої орієнтації людина, головне – шукати в ній «образ і подобу Божу».

«§19 Ми живемо в епоху, коли сексуальність все більше сприймається як особиста доля і навіть приватна справа людини. Безліч соціально-політичних дискусій в сучасному світі присвячено різним вимогам і потребам гетеросексуальних, гомосексуальних, бісексуальних та інших сексуальних «ідентичностей». <...> Слід також враховувати, що фундаментальним правом кожної людини, яку жодна державна або цивільна влада не може порушити, є право не зазнавати переслідувань або утисків прав на грунті сексуальності. Але в розумінні Церкви ідентичність людини полягає, перш за все, не в сексуальності або будь-якій іншій приватній якості, а скоріше в образі і подобі Божих, присутніх у всіх нас. Всі християни повинні завжди шукати один в одному образ і подобу Божу і протистояти всім формам дискримінації щодо своїх ближніх, незалежно від їх сексуальної орієнтації».

Не можна не звернути уваги: в цьому тексті немає ні слова про те, що гомосексуалізм – це тяжкий гріх, який позбавляє людину надії на вічне життя. Більш того, статеві збочення тут підспудно виправдовуються. Мовляв, неважливо, якої орієнтації людина, головне – шукати в ній «образ і подобу Божу».

Про ставлення до політики

У питанні ставлення до політики РПЦ свідчить, що Церква об'єднує людей незалежно від їх політичних поглядів і що Церква не віддає перевагу якомусь певному політичному режиму: «Перед лицем політичних розбіжностей, суперечностей і боротьби Церква проповідує мир і співробітництво людей, які дотримуються різних політичних поглядів. Вона також допускає наявність різних політичних переконань серед її єпископату, кліру і мирян, за винятком таких, які явно ведуть до дій, що суперечать православному віровченню і моральним нормам церковного Передання» (Основи соціальної концепції РПЦ).

А ось Константинопольський документ «За життя світу...», висловлюючись сучасною мовою, щосили топить тільки за один конкретний політичний режим: «У наші дні в багатьох країнах світу цивільний порядок, свобода, права людини і демократія – це реалії, з якими громадяни можуть довіряти < ...> ... з боку християн було б нерозумно і немилосердно не відчувати щирої вдячності за особливий демократичний дух сучасної епохи. Православні християни, які користуються чималими перевагами життя в таких країнах, не повинні ставитися до цих цінностей як до чогось належного, а, навпаки, активно їх підтримувати і працювати над збереженням і розширенням демократичних інститутів і звичаїв у правових, культурних і економічних рамках своїх товариств».

Звеличування в документі «За життя світу...» цінностей демократії, прав людини і усіляких громадянських свобод виражається настільки яскраво, що це дозволило деяким політологам заявити про разючю схожість історичної концепції «За життя світу...» з передвиборною програмою кандидата в президенти США від демократичної партії Джо Байдена.

Як прожити життя, щоб догодити Богові?

Взагалі, напрям Константинопольської «За життя світу...» – це в основному пропозиція рішень проблем земного існування людини, формулювання принципів економічного та суспільного життя. Напрямок Основ соціальної концепції РПЦ – як жити на землі так, щоб догодити Богові. Давайте порівняємо як ці два документа розглядають людську працю.

Константинопольський документ «За життя світу...»: «Православна Церква повинна вимагати, щоб кожне суспільство, що має відповідні засоби, захищало своїх працівників, як зареєстрованих, так і незареєстрованих, від зловживань, принижень, зневажливого ставлення і цинічної експлуатації. Більш того, ніхто не повинен працювати безперервно: Церква наполягає на тому, що справедлива економіка або бізнес – це ті, які забезпечують не тільки розумну продуктивність і гідну оплату праці працівників, а й надають їм можливості повноцінного відпочинку від роботи...» і так далі, включаючи питання корупції, інвестування закордоном і виведення товарів на міжнародний ринок.

А ось під яким ракурсом розглядає працю Основи соціальної концепції РПЦ: «З християнської точки зору праця сама по собі не є безумовною цінністю. Вона стає благословенною, коли являє собою співробітництво Господу і сприяє виконанню Його задуму про світ і людину. Однак праця не богоугодна, якщо вона спрямована на служіння егоїстичним інтересам особистості або людських спільнот, а також на задоволення гріховних потреб духу і плоті. Святе Письмо свідчить про дві моральні спонукання до праці: трудитися, щоб харчуватися самому, нікого не обтяжуючи, і працювати, щоб подавати нужденному. Апостол пише: «Краще працюй, роблячи своїми руками корисне, щоб було з чого виділяти нужденному» (Єф. 4. 28). Така праця виховує душу і зміцнює тіло людини, дає християнинові можливість проявляти свою віру в богоугодних справах милосердя і любові до ближніх».

Цікаво також порівняти найперші слова двох документів.

Константинопольський документ «За життя світу...»: «§1 Православна Церква розуміє людську особистість як створену за образом і подобою Божою (Бут. 1:26). Це означає – для вільного і свідомого спілкування і єднання з Богом в Ісусі Христі, оскільки ми створені в Ньому, через Нього і для Нього (Кол. 1:16)».

Основи соціальної концепції РПЦ: «I.1. Церква є зібрання віруючих у Христа, в яке Ним Самим закликається увійти кожен. У ній «все небесне і земне» повинно бути з'єднано у Христі, бо Він – Глава «Церкви, а вона Його тіло, повнота що все всім наповняє» (Єф. 1. 22-23). У Церкви дією Святого Духа відбувається обоження творіння, виповнюється початковий задум Божий про світ і людину».

І там, і там йдеться про єднання людини з Христом. Але в Константинопольському документі немає акценту на тому, що це єднання можливе лише в Церкві Христовій.

А ось основний посил останніх параграфів двох документів.

Константинопольський документ «За життя світу...»: «Православна Церква вважає своїм покликанням засуджувати жорстокість і несправедливість, економічні та політичні структури, які сприяють бідності і нерівності і підтримують їх, а також ідеологічні сили, що заохочують ненависть і фанатизм; але вона не покликана судити світ, народи або душі».

Основи соціальної концепції РПЦ: «Церква в той же час не може позитивно сприймати таке улаштування світопорядку, при якому в центр усього ставиться потьмарена гріхом людська особистість».

У цих словах можна угледіти не просто відмінність, а пряме протиріччя підходів і поглядів.

Крок на шляху екуменістичного єднання?

Як уже згадувалося, в середині травня серед української інтелігенції пройшло онлайн-обговорення документа Константинопольської Церкви. Одним з головних тез виступаючих була думка, що «За життя світу...» – це щабель до зближення православних, католиків і протестантів.

Костянтин Сігов, директор Центру європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія», заявив наступне:

«Цей документ вже читають теологи і філософи католицької Церкви, протестантської Церкви – найбільших Церков світу. На думку біблеїстки Анн-Марі Пельтьє "За життя світу..." – це спільна мова православних і католиків. Тобто, для мільярда римо-католиків цей документ є важливим, і він пожвавить дікуссію. Точно так, як і з протестантами. Тобто, цей документ пропонує новий простір для діалогу».

***

Відповідаючи на питання, винесене на початку статті: про що свідчить Соціальна концепція Константинопольського патріархату, можна сказати, що вона свідчить про те, що Фанар все більше ухиляється в лібералізм, екуменізм, турботу про навколишнє середовище і права людини, в проповідь демократії і соціальної справедливості. Турбота про людину і про її добробут протягом земного життя, це звичайно добре, але дещо відрізняється від слів Спасителя: «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мф. 6, 33).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи посилювати карантин в храмах у зв'язку з ростом хворих COVID-19?
так, ситуація ще гірша, ніж до Пасхи
3%
ні, статистика зростання захворюваності - маніпуляція
33%
на тлі відкриття пляжів і кінотеатрів карантин в храмах виглядає смішно
64%
Усього опитано: 36

Архів

Система Orphus