Електронний протез замість душі та бісоподібність замість образу Божого

21 Сiчня 21:29
0
Електронний протез замість душі та бісоподібність замість образу Божого

«А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового» (Еф. 4:7) – з недільного апостольського читання.

Кінцева мета – створення людини-демона

Чим більше в серці благодаті Христової, тим сильніше вона просвічує через тіло людини. Від таких людей віє тихість Духа Святого. Вони світять світові, випромінюють навколо себе доброту та мир. Але ж те саме відбувається і навпаки.

Я дивлюся на людей, які цілком серйозно вирішили створити нову людину, у якої замість душі буде електронний протез, а образ Божий замінить безподібну істоту. Творці нового світового порядку самі чимось схожі на штучних роботів; виникає таке почуття, що на щось мертве, холодне, слизьке натягнута шкіра, але в місці, де має бути обличчя, приліплена бездушна маска.

Виконавцями своїх планів і бажань вони призначають таких богоборців, циніків і хулителів Церкви Божої, які випромінюють із себе злобу пекельного мороку. Усі їхні слова та справи мають їдкий запах сірки та сморід.

Утримувача вже усунено із середини

«Тільки той, хто тримає тепер» вже вилучений від середовища (2 Сол. 2:7), – сказано сучасним богоносцем. Я не допитувався подробиці, та вони мені й не потрібні. І так зрозуміло, що так воно й є. У притворі вже стоїть останній самозванець, син батька брехні та творця смерті. Саме тому правди у світі тепер майже не почуєш, усім править брехня, все сильніше відчувається запах свіжовиритих могил. Це і буде той фундамент, на якому збудують новий світовий порядок. Померти за нього називатиметься священним обов'язком та цивільним обов'язком кожного.

У брехні найгостріший ніж. Вона проникає до самого серця і відокремлює одне від одного навіть найближчих людей. Чоловік і дружина або двоє нерозлучних друзів, послухавши різні канали ЗМІ, будуть готові через пару днів убити один одного, відстоюючи ту «правду», яку вони почули по телевізору. Те саме відбувається і між цілими народами.

Брехня, як повітря

Що ж робити, коли брехня стала, як повітря, і від неї нікуди не сховатись і не притаїтися? «Вийдіть тому з-поміж них та й відлучіться, каже Господь, і не торкайтесь нечистого, і Я вас прийму» (2 Кор. 6:17). Куди, якщо «середовище» скрізь? Як, якщо «нечистота» у всьому? − Пізнай себе і ти зрозумієш.

Світ навколо нас завжди такий, яким є світ усередині нас самих.

Відділися від свого гріховного розуму, не торкайся до нечистих думок, і ти переможеш усю брехню і нечистоту цього світу. Усередині нас живе кишеньковий злодій – це наш розум. Він щомиті краде в нас пам'ять про Бога, розігрує цілі драматичні вистави перед нашим духом, зображує із себе індивідуальність, лякає фантазіями на тему, що може статися ще з нами в майбутньому. Поки ми не приручимо цього дикого жеребця, він тягатиме нас за собою, поки остаточно не загубить нашу душу.

Ототожнення особистості з тілом

Між духом та тілом знаходиться наша душа. Дух не живе потребами тіла і розуму, але повідомляє їм здатність розумного та свідомого життя. Зв'язок духу з тілом виникає через прихильність душі до тілесного існування та хибної діяльності розуму. Це відбувається тоді, коли особистість повністю ототожнює себе зі своїм тілом.

Розірвати цю прихильність дуже непросто, незважаючи на те, що наша особистість не обмежена вузькими рамками тілесного існування. Те, що ми є, не зникає зі смертю тіла, але наш розум ніяк не хоче з цим погодитись.

«Усіляко намагайся здобути смиренність, але при цьому не ставай ганчіркою, об яку люди витирають ноги. Будь мужнім. Смиренність є великою силою благодаті. У ній відсутнє самопочуття. Смиренність – це самопожертва і великодушність, постійна готовність прийняти страждання заради інших. Сміливо йди назустріч небезпекам. Смиренний проходить їх, навіть не помічаючи, що охороняється Божественним покровом. Істина завжди перемагає, навіть якщо зло здається дуже сильним. Для істини не було, немає і не буде жодних перешкод, тому що в ній народжується обожений людський дух, просвітлений благодаттю» (старець Симон Безкровний).

Істина – це Христос

Наші душевні страждання закінчаться тоді, коли ми пізнаємо Правду, і Вона зробить нас вільними (Ів. 8:32). Переставши ототожнювати себе з тілом і розумом, приручивши свій розум, молитовник може перейти до прямого спостереження за поганими думками. Духи злості дуже підступні, але вони, як правило, діють таємно та лукаво, боячись бути виявленими. Коли гріховні думки підступають до серця, подвижник, не залишаючи молитви, уважно спостерігає за їхніми спробами закріпитись у серці. Від цього пильного погляду помисли починають слабшати і зникати, наче пара.

Але цей метод доступний тільки досвідченим подвижникам, які навчилися відокремлювати себе від своїх думок і можуть пристрасно спостерігати за ними збоку. Не раз їм доводилося бути переможеними енергією цих помислів, але, навчаючись цієї битви, вони приходили до остаточної перемоги, яка полягає в тому, щоб не приймати жодної гріховної думки. Це те, про що більшість християн, на жаль, забули.

Важливо акцентувати на цьому особливу увагу – ми, християни, не приймаємо зла в жодній формі та в жодному вигляді. Тому, якщо хтось виправдовуватиме якесь зло заради будь-якої потреби, ким би він не був, яку б посаду в Церкві не обіймав, знай − Христос цьому не вчить.

Вузький шлях

Відсікання поганих помислів і здобуття сердечної чистоти через невпинну молитву, покаяння і увагу до себе – прямий, хоч і вузький, шлях до Царства Божого. Вузький, тому що для нашого егоїзму відсікання помислів видається як велике страждання, а перебування в чистоті − як велика мука.

Все це тому, що людина прив'язана до світу серцем та душею. До того ж, як тільки вона почне відривати душу від мирських прихильностей і тілесних пристрастей, на неї відразу ж починають повставати всі сили пекла, піддаючи таку душу нарузі, осміянню та наклепу, інакше не буває. Страждати від них людина буде доти, доки для неї це матиме значення. Але як тільки вона набуде спасительної безпристрастноті, стражданням прийде кінець. Те, що нас не хвилює, перестає керувати нами.

Потрібно лише дозволити Христу стати нашим життям, і Він Сам із великою радістю візьме на Себе всі наші турботи.

«Якщо тобі здається, що важко встежити за розумом, віддай його цілком Богові – і заспокоїшся. Адже Христос любить тебе з моменту твого народження, з твоєї юності та зрілості і завжди йде поруч, підтримуючи тебе до старості. Він усі твої скорботи та немочі візьме на Себе і врятує тебе негайно, на виконання гарячої молитви твого серця: "Отче наш, що на небесах! нехай святиться ім'я Твоє; хай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя і на землі, як на небі; хліб наш насущний дай нам цього дня" (Мф. 6: 9-11), тому що ти усією душею закликаєш Його: "...і прости нам наші борги, як і ми прощаємо боржникам нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство і сила та слава навіки. Амінь"» (Мф. 6: 12-13) (старець Симон Безкровний).

Чим вище, тим нижче

Чим вище верба, тим нижче до землі її гілки. Чим мудріший молитовник, тим він тихіший і смиренніший. Кожна людина, що народилася у світ, має стати воїном у битві з власним гріхом, інакше її підстерігають боягузтво і ганьба, що закінчуються тьмяною пітьмою повною розпачу. Ця духовна битва ведеться не на життя, а на смерть, бо йде за спасіння дорогоцінної людської особистості. Зло підступне і лукаве. Коли ми з ним починаємо боротися за його правилами, то посилюємо зло в міру нашої боротьби. Тому не мають рації ті християни, які хочуть боротися зі світом методами цього світу, які озброюються тією самою зброєю, яку використовують і наші вороги. Саме таку тактику нам зараз хочуть нав'язати наші супротивники, знаючи, що ми на це легко поведемося, і, на жаль, це так і є.

«Борець із несправедливістю, з чим ти борешся? Борись із своїм розумом, який бачить несправедливість. Борець за правду проти брехні, хіба ти не бачиш, що брехня оселилася у твоєму розумі? Будь-яка брехня та несправедливість, які ти бачиш навколо себе, є лише твій роздутий егоїзм. Все це миттєво зникне, якщо ти станеш святим. Багато разів краще допомагати добру, ніж боротися з несправедливістю» (старець Симон Безкровний).

Наведи лад у собі і весь світ прийде в норму

Доки ми не виправимо в собі наше внутрішнє зло, ми нічого не зможемо зробити зі злом зовнішнім. Тільки перемігши зло всередині себе, ми з подивом побачимо, що воно зникло і ззовні. Тоді перед нашим внутрішнім поглядом відкриється, що є лише Бог, а решта − вигадки нашого розуму. Страждання та скорботи – золоті щаблі, що ведуть у вічність. А мука, що приносить нам зло, – найкращий засіб для набуття благодаті.

Ми здивуємося премудрості Божого Промислу і вразимося, наскільки ж ми були сліпі раніше. Такий подвижник ніби народжується наново, знаходячи інше бачення світу навколо себе, яке докорінно відрізняється від того, що він бачив раніше. Він починає молитися за весь світ і за кожну людину, як про саму себе, незалежно від того, добрий той чи злий. Він плаче про чужі гріхи, як про свої власні. Жаліє лиходіїв, злочинців, ніби це його рідні діти.

Чим більше ми носимо в собі речовинності цього світу, тим більше страждаємо і мучимося. Не вір собі і намагайся не допускати в розум жодної гріховної думки. Ця практика доступна скрізь, завжди і за будь-яких обставин. Це і є спасіння.

«Покаяна молитва – єдине, що приводить до Христа, але коли Господь приводить нас до Отця, починається безмовність, бо Бог там, "у тонкому віянні Духа". Тоді все стає чистим для чистого серця, благодатним – для душі, що здобула благодать Духа Святого, і неосяжним Царством Божим – для духа людського, що живе Христом і у Христі» (старець Симон Безкровний).

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також