Християнство онлайн: бути чи не бути?

Фото: СПЖ

Сьогодні багато релігійних лідерів пропонують замінити реальну участь у богослужінні онлайн-трансляцією. Чи це нормально?

Людина без причастя

Світ, в якому ми живемо, стрімко змінюється. З життя дуже швидко, разом з десятками тисяч людей, можуть піти багато соціальних інститутів, звичок і традицій. Світ іде на карантин, а Європа – вже пішла. Пустельні вулиці, запах хлорки і чистячих засобів, що люди в захисних костюмах – це не апокаліптичне майбутнє, а вже майже звична, сучасна реальність. До закритих на карантин школ і закладів освіти приєдналися фабрики, заводи, міста, регіони, країни і... релігійні будівлі.

У багатьох країнах Європи релігійні організації перейшли в режим карантину. Подекуди храми залишилися відкриті, подекуди вони закрилися до кращих часів. Першим серед тих, хто вирішив, що треба йти на карантин, став Ватикан.

Ще 8 березня 2020 року Римсько-католицька церква Італії опублікувала постанову, згідно з якою на території країни були заборонені всі публічні богослужіння через епідемію коронавірусу. 10 березня Ватикан закрився для туристів, 13 березня в Римі були закриті всі храми, а 15 березня стало відомо, що всі служби Страсної седмиці пройдуть без вірян.

Пізніше, до ідеї скасувати масові богослужіння (а інших і не буває) приєдналися і представники православних Церков. Влада Греції заборонила всі богослужіння на території країни, дозволивши вірянам тільки ховати своїх близьких, та й то у вузькому, сімейному колі. Кіпрська Православна Церква закликала мирян утриматися від участі в літургіях на три тижні, а патріарх Варфоломій взагалі скасував всі богослужіння в Константинопольському патріархаті. Від літургій відмовилися, або жорстко обмежили участь у них вірян, деякі представники й інших Православних Церков. Румунська Церква запропонувала владі компроміс і вирішила служити на вулиці. При цьому, підкреслимо, практично всі обмежувальні заходи були зроблені на вимогу влади.

Богослужіння онлайн

Клірик РКЦ протизаконно відправив месу, за що тепер його можуть притягнути до кримінальної відповідальності. Фото: ТСН

Природно, що такі дії світської і церковної влади викликали невдоволення з боку багатьох православних християн – як духовенства, так і мирян. Деякі вирішили не підкорятися. Митрополит Кітірський Серафим відслужив літургію в храмі, при відкритих дверях (тобто, без обмеження доступу для простих вірян). Однак, після цього владику арештували і порушили проти нього справу про непокору владі.

Така ж доля чекала 88-річного католицького священика, який відслужив месу. Більш того, італійська поліція переривала меси навіть у тому випадку, якщо віряни стояли на вулиці, а не в храмі. Розганяли вірян і в інших місцях.

І якщо невдоволення православних цілком очікувано і зрозуміло, то протести, висловлювані католицьким духовенством, виглядають як виклик тій політиці угодництва, яка вже стала традиційною для Римської церкви. Так, єпископ Астани Атаназіус Шнайдер заявив, що сучасна ситуація з карантином через коронавірус являє собою серйозну загрозу для Церкви, оскільки нагадує собою перші століття гонінь на християнство. Він підкреслив, що навіть Третій рейх храми не закривав.

При всьому при цьому і папа Римський, і патріарх Варфоломій, і Синоди деяких Православних Церков в один голос закликають вірян стежити за богослужіннями онлайн – в інтернеті, по телевізору, по радіо. Більше того, українські католики і греко-католики пропонують мирян брати участь у «духовному причасті». До онлайн-трансляцій приєдналися (що не дивно) і представники ПЦУ, «синод» якої запропонував навіть записки і поминання приймати через інтернет. Деякі католицькі єпископи на повному серйозі розглядають можливість сповіді по телефону або думають над полегшеним варіантом відпущення гріхів взагалі без сповіді. Відомі також випадки, коли священики Римсько-католицької церкви вже сповідають всіх охочих водіїв без необхідності покидати салон автомобіля, або служать меси перед фотографіями своїх парафіян.

Реальність віртуальності

Меса перед фотографіями парафіян. Фото: video.corriere.it

Ще на зорі своєї могутності Адольф Гітлер підкреслював неймовірну роль кінематографа в маніпуляції масовою свідомістю. При Третьому рейху був створений спеціальний відділ пропаганди, який очолював один з найближчих помічників фюрера Геббельс. Відомі слова, сказані колись цією людиною: «Перевага зорової картинки над слуховою полягає в тому, що слухова переводиться в зорову за допомогою індивідуальної уяви, яку не можна тримати під контролем: все одно кожен побачить своє. Тому слід відразу показати, як потрібно, щоб всі побачили одне й те ж».

Пізніше, з появою телебачення, можливість маніпулювання масовою свідомістю набула небачених масштабів. Тепер своє послання або ідею можна було донести до мільйонів чоловік одночасно. Той, хто володів телебаченням – володів натовпом, міг змінювати історію, пропонувати будь-яку ідеологію, знищувати неугодних, виправдовувати будь-які звірства.

Свідомість сучасної людини, особливо з винаходом соцмереж, які дають ілюзію реального спілкування, поступово йде в інтернет.

Ситуація тільки погіршилася, коли був придуманий інтернет. Тому з'явилася можливість переформатувати не окремий народ чи країну, а все людство. Більше того, саму людину, всі її інтереси, страхи, бажання і т. д. можна перевести в онлайн, у віртуальний світ. Свідомість сучасної людини, особливо з винаходом соцмереж, які дають ілюзію реального спілкування, поступово йде в інтернет. Сучасне суспільство настільки прив'язане до нього, що просто не мислить свого існування в інших умовах. До життєво необхідних речей, таких як повітря, вода, їжа і сон додався інтернет. Причому, не факт, що в цьому ряду займає останнє місце (відмова від сну через соцмережі або онлайн-ігри – красномовне тому свідчення).

Схоже, що відтепер існує серйозна небезпека того, що у віртуальний світ переміститься духовне життя та релігійні переконання. Онлайн-меси й літургії, віртуальна сповідь і, можливо, причастя – все це в недалекому майбутньому стане частиною існування людини. Під цю «віртуальну духовність» можуть підігнати і богословські аргументи, а вже медичні та гігієнічні – і поготів. Церква з громади особистостей, об'єднаної Таїнством Святого Причастя, стане суспільством роз'єднаних нікнеймів, об'єднаних інтернетом.

Не причащатися і не переживати?

Фото: yuga.ru

Цікаво, що рекомендуючи вірянам замість реальної літургії – віртуальне священноначалля деяких релігійних організацій попереджає, що ніяких канонічних наслідків це не викличе і «не повинно важко позначитися на совісті нашого стада».

Але проблема в тому, що на даний момент неучасть у богослужінні і так не викликала «канонічних наслідків». Наприклад, згідно з 80 правилом VI Вселенського собору, якщо людина без поважної причини пропустила три літургії, або, беручи участь у літургії (9 Апостольське правило) – не причащала, то її треба відлучати від Церкви. Хто застосовує зараз ці канони?

Ми хрестимо всіх охочих, але при цьому не вимагаємо від них обов'язкової участі в літургії. Звідси – кількість охрещених не відповідає кількості причасників. Письменнику Миколі Лєскову належить одна дуже точна фраза: «Русь була хрещена, але не просвічена».

На жаль, для сучасної людини вже давно стало нормою не брати участь у літургії. Більшість тих, хто вважає себе християнами (православними чи католиками), недільного дня просто залишаються вдома. В храмі присутні одиниці (за деякими даними – це близько 3-х відсотків від загальної кількості православних).

На жаль, для сучасної людини вже давно стало нормою не брати участь у літургії.

«Нормальність» онлайн-трансляцій тільки посилить дане положення речей. Адже виходить, що крім «не хочу» можуть бути й інші причини – більш «виправдані». Наприклад, гігієнічні, епідеміологічні, політичні і т. д. При цьому, неучасть у літургії з «поважної причини», як йдеться у постанові Синоду Кіпрської Церкви, не повинна викликати «збентеження совісті». Іншими словами, якщо раніше людина, залишаючись вдома і клікаючи на онлайн-трансляцію літургії розуміла, що це не зовсім правильно, і так бути не повинно, то тепер їй рекомендують не думати про це, не бентежитися і не переживати. Церква добровільно, усуваючи всі питання совісті, переходить в онлайн.

І мова йде не про проповіді, не про лекції, не про щось ще малозначне, а про таїнства. Відсутність літургії для «невоцерковлених» і так норма, а тепер цю «норму» пропонують і «воцерковленим». Без канонічних наслідків.

Реальність Тіла й Крові і реальність Церкви

Фото: ridus.ru

Природа Церкви, Її характер, не передбачає віртуальної участі в таїнствах. Христос, пропонуючи апостолам Своє Тіло й Кров, не тільки зібрав їх разом, але й використовував такі терміни, які не припускали символічного (читай – віртуального) тлумачення і відкинули від Нього багатьох іудеїв, зніяковілих від «соматичного буквалізму». Як правильно зауважив російський філософ Олексій Хомяков, храм – це стіни, споруджені навколо таїнства Причастя. Жива участь у Євхаристії для християн перших століть була дорожча за життя. Вони збиралися в будинках, в катакомбах, під покровом ночі. Вони прагнули літургії, навіть ризикуючи життям, і навіть подумати не могли про те, що прийде такий час, коли замість участі в богослужінні можна просто натиснути на кнопочку.

Наша віра – це віра в втіленого Бога. Тіло й Кров Христові – не ілюзія, а реальність. Апостол Іоанн Богослов підкреслює: «Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом» (1 Ін. 1, 1-3).

Жива участь у Євхаристії для християн перших століть була дорожча за життя.

Що бачили, чого торкалися... Про реальне спілкуванні з Собою говорить і Христос на Тайній Вечері: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє... Це кров Моя Нового Заповіту...» (Мф. 26: 26, 28). Є, а не здається.

Саме тому і святитель Кирил Олександрійський у тлумаченні на Євангеліє від Матвія підкреслює: «Спаситель викладає одинадцяти [учням] спасительне таїнство. Адже, оскільки трохи згодом Христу належало, воскреснувши разом із Власною плоттю, зійти до Батька, то, щоб ми мали Його тілесну присутність (бо без присутності Христової людині неможливо врятуватися і позбутися від смерті і гріха, якщо з нами немає Життя), Він дав нам своє Тіло і Кров (Мф. 26:28), щоб через них сокрушилась влада тління, Він вселився в наші душі Духом Святим, ми стали причасниками освячення і були названі небесними і духовними людьми».

Іншими словами, причастя не передбачає жодної віртуальної участі. Святитель Феофілакт Болгарський пише: «Говорячи: «це є тіло Моє», показує що хліб, освячений на жертовнику, є саме Тіло Христове, а не образ Його, бо Він не сказав: «це є образ», але «це є Тіло Моє».

Не можна бути християнином онлайн, не можна сповідатися і причащатися віртуально. Не можна, зрештою, перекладати все своє духовне життя в інтернет. Ніякі причини не можуть скасувати необхідності в живій участі в Євхаристії. Ми не говоримо, що треба заборонити будь-які трансляції. Ні, ми просто хочемо сказати, що людина має завжди розуміти, що це – ненормально і не може замінити присутність у храмі. А сьогоднішні поступки, на які йде Церква, повинні сприйматися як поблажливість до немочі, а не як норма, яка не має «канонічних наслідків». Більш того, за словами архієпископа Боярського Феодосія, краще слухати літургію біля стін храму з динаміків, ніж удома – по інтернету.

Наша Церква – це Церква живого Бога, а не віртуального. Якщо ми забудемо про це, то ми, зрештою, вб'ємо й віру, й людину.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинна влада при пом'якшенні карантину зняти обмеження з Церкви?
так, на служби повинні приходити всі охочі
78%
ні, потрібно залишити норму в 10 людей
7%
на тлі відкриття ринків взагалі не розумію сенсу обмежень для Церкви
15%
Усього опитано: 46

Архів

Система Orphus