Слово, яке вбиває, або Як пропаганда кидає людей в топку війни

07 Грудня 2022 12:45
0
 Фото: СПЖ Фото: СПЖ

Прямо зараз а Гаазі за воєнні злочини судять людину, яка ніколи не брала до рук зброї і взагалі не мала відношення до військових. Чому?

В Гаазі за звинуваченням у геноциді нещодавно розпочався суд над 86-річним Фелісьєном Кабугою, керівником «Радіо тисячі пагорбів». Яку роль ця людина відіграла у вбивстві майже мільйона жителів Руанди та яке відношення до цього має його радіостанція?

11 жовтня 2022 року в Гаазі розпочався суд над 86-річним бізнесменом Фелісьєном Кабугою, людиною, яка фінансувала «Радіо тисячі пагорбів» і була одним із його засновників. Кабуга особисто нікого не вбив. Однак його судять за геноцид, співучасть у геноциді, прямому та публічному підбурюванні до скоєння геноциду, спробі вчинити геноцид, а також у змові з метою скоєння геноциду, переслідуванні та винищуванні населення. Яким же чином Кабуга та звичайна руандійська радіостанція причетні до масових вбивств?

Різанина

6 квітня 1994 року, Руанда. Цього дня люди з племені хуту, озброївшись ножами, мачете та загостреними палицями, вийшли зі своїх домівок і пішли вбивати сусідів із племені тутсі. Різанина, яку влаштували хуту, відрізнялася небаченою жорстокістю та садизмом – представникам тутсі відрізали руки, ноги, голови, їх чавили бульдозерами, палили живцем, їхніх жінок ґвалтували всім селом, а потім проколювали гострими палицями або вливали в них сірчану кислоту. Хуту не щадили нікого – ні старих, ні дітей, ні хворих, ні вагітних. Нікого. Жорстокість була небаченою, незрозумілою, демонічною.

За три з чимсь місяці, з 6 квітня по 18 липня 1994 року, було вбито понад мільйон людей. Тільки за перші шість тижнів загинуло 800 000 представників племені тутсі. Тобто по 120 000 людей на тиждень, по 15 000 на день...

Більшість убивств відбувалася за наказом влади. Дослідники зазначають, що ці накази виконувалися не лише примусово, а й через традиційну покірність владі та через вплив пропаганди.

До сорому християн, певну роль у масових вбивствах зіграли католицькі священники.

Наприклад, 12 квітня понад 1 500 тутсі сховалися в католицькій церкві в місті Ньянга. Місцеві члени інтерахамве («ті, хто нападає разом» – озброєне 30-тисячне ополчення екстремістів хуту) зруйнували будівлю бульдозерами, тих, хто намагався піти, добили мачете та пострілами з гвинтівок. Дозвіл на знесення храму та на фактичне вбивство сотень людей дав настоятель парафії, католицький священник Атаназ Серомба, який у 2008 році за вироком міжнародного трибуналу отримав довічне ув'язнення за участь та заклики до геноциду...

Найстрашніше, що хуту і тутсі прожили багато років пліч-о-пліч, часто на одній вулиці, в сусідніх будинках. Вони знали один одного, говорили однією мовою (кіньяруанда). На думку вчених, вони становлять одну етнічну групу, відрізняючись швидше за кастовими ознаками, ніж за національними: тутсі займалися скотарством, хуту – землеробством (як тут не згадати, що Каїн теж був землеробом, а Авель – скотарем…).

То що ж стало причиною цієї різанини? Що призвело до того, що люди перестали бути людьми і перетворилися на одержимих темними демонами вбивць?

Геноцид. початок

Тутсі, хоч і становили лише близько 15 % населення Руанди, займали привілейоване становище, експлуатуючи хуту. Така ситуація цілком і повністю влаштовувала бельгійську владу (до 1961 року Руанда була колонією Бельгії), яка спиралася в своїй діяльності на місцевих католицьких священників.

РКЦ мала велике значення в житті суспільства, а її духовенство зробило ставку саме на вихідців із племені тутсі і доклало чимало зусиль до того, щоб зміцнити їхнє привілейоване становище.

Чимало руандійців, особливо з багатих верств населення, бажаючи змінити свою долю, приймали католицтво й ставали хуту. Однак, починаючи з 1935 року, бельгійці, щоб припинити «міжкласовий рух», запровадили паспорти, в яких прописали національність.

Після війни 1945 року деякі католицькі священники поставили на чільне місце своєї проповіді боротьбу за звільнення хуту з-під влади тутсі. Багато представників хуту стали священниками та пасторами і стали частиною нової еліти, представники якої з часом почали стверджувати про існування не просто двох народів, двох національностей, а двох рас – хуту та тутсі. З часом тутсі почали формувати збройні загони для боротьби з хуту, а хуту дійшли ідеї повного знищення тутсі.

На початку 90-х войовнича ідеологія була сформована, котел взаємної ненависті закипів, залишилося лише відкрити клапан та випустити цю ненависть на волю. Таким клапаном стало ЗМІ, а якщо точніше – радіо.

«Радіо тисячі пагорбів»

Радикали-хуту були впевнені, що державна радіостанція Руанди недостатньо ліберальна і вирішили започаткувати «Вільне радіо та телебачення тисячі пагорбів», або RTLM (Radio Télévision Libre des Mille Collines). Радикали дійшли висновку, що необхідно спонукати хуту до вбивств, експлуатуючи масове невдоволення вбивством Ндадайє та традиційну покору руандійців владі та використовуючи «Вільні пагорби» як пропагандистський рупор

8 липня 1993 року це радіо випустило свою першу програму, яка як дві краплі води була схожа на всі наступні: за допомогою брудного гумору, расистських і ненависницьких висловлювань ведучі цього радіо в завуальованій формі закликали до фізичного знищення тутсі.

Ось лише деякі висловлювання радіоведучих, які пізніше були кваліфіковані як людиноненависницькі.

Анані Нкурунзіза (політичний оглядач радіостанції): «Я вірю, що скоро зійде зоря! Для тих, хто молодий і не знає цього слова, зоря – це перше світло сонця на початку нового дня. Займеться той день, коли не залишиться більше тарганів на землі Руанди. Слово "іньєнзи" (таргани, зневажлива назва тутсі, – Ред.) буде забуте назавжди».

Хабімана Кантано (головна зірка RTLM, за деякими відомостями, навчався журналістиці в Ленінграді): «Будь-якою ціною всі інкотаньї («таргани» – тутсі, – Ред.) мають бути винищені по всіх куточках країни. Навіть ті з них, хто встигне добігти до аеропорту чи сховища, мають розлучитися з життям на місці… Чи маємо ми шукати в таборах біженців батьків, які відправили своїх дітей до ПФР («Патріотичний фронт Руанди» – політичне формування тутсі, – Ред.), і вбивати їх? Я думаю, що так. Нам слід було б ще приходити до таборів біженців у сусідніх країнах і чинити так само».

Той самий Кантано: «Молодь у провінції каже: "Ми не будемо чекати, доки ворог дістанеться до нашого дому. Ми прийдемо на допомогу нашим сусідам, щоб разом боротися з ворогом та викинути його до Уганди". Ти уявляєш, як я був радий це чути! Я сказав їм: "Хлопці, продовжуйте в тому ж дусі". Ми просимо уряд Руанди знайти нам зброю. Якщо це можливо, треба позичити чи взяти в оренду зброю, щоб убити всіх інкотаньї, які є в країні... Якщо сто тисяч молодих людей стануть під рушницю, ми вб'ємо і знищимо їх усіх... Якщо знадобиться, ми витратимо рік на боротьбу з інкотаньї , винищимо їх усіх, щоб вони нарешті зрозуміли, що нікому не потрібні, що в них немає влади, що вони переможені» (порівняйте зі словами Рамзана Кадирова, який вважає, що віруюча людина знайде автомат, щоб піти воювати з Україною).

Можна навести й інші висловлювання ведучих руандійського радіо, але й без них очевидно, що вся політика «Тисячі пагорбів» була побудована на ненависті та закликах до вбивства тутсі. Деякі вчені вважають, що на совісті (або безсовісності) цього радіо лежить близько 10 % всіх вбивств у Руанді. Інші впевнені, що якби не було «Тисячі пагорбів», то й різанина в країні ніколи б не почалась.

Роль пропаганди та різанина в Руанді

Роль впливу радіо «Тисячі пагорбів» на геноцид у Руанді досліджував доцент-економіст із Гарварда Девід Янагізава-Дротт. Він з'ясував, що у розпорядженні радіо було два передавачі: перший знаходився в місті Кігалі, а інший стояв на гірському піку Муе. Руанда суцільно вкрита горами, а отже, ґрунтуючись на фізичних законах поширення радіохвиль, зрозуміло, що рівень радіосигналу не буде однаковий у всіх селищах, а в деяких його не буде взагалі. Янагізава-Дротт розрахував рівень сигналу в кожній точці країни, а потім порівняв, скільки саме людей у кожному селищі було засуджено за геноцид.

Висновки, до яких прийшов учений, приголомшили його. Виявилося, що там, де сигнал «Тисячі пагорбів» був чітким, засуджених за геноцид було в рази більше, ніж у місцях, де сигнал був слабким або його не було взагалі.

Дослідження гарвардського вченого є загальновизнаним науковим доказом впливу пропаганди на виникнення різанини між тутсі та хуту.

Слід зазначити, що від своєї ролі не відмовилися й ті ведучі радіо «Тисячі пагорбів», які дожили до міжнародного трибуналу. Наприклад, одна з журналісток, Валері Бемерікі, розповіла, що закликала хуту вбивати тутсі: «Я мала називати в ефірі місця, де вони ховалися. Організація геноциду була дуже ретельною. На всіх рівнях ми отримували інформацію про місця їхнього перебування. Ми пояснювали по радіо, що тутсі ховаються, щоб потім напасти на хуту. Ми зробили дурість. Ми не були пильні. Ми вірили в те, що говорила наша влада. Ми їй довіряли. Ми визнаємо, що ми згрішили, тому сьогодні ми стаємо на коліна і просимо пробачення».

Девід Янагізава-Дротт вважає, що через RTLM у Руанді загинули 51 000 людей, і приходить до висновку, що надто часто саме державні ЗМІ займаються пропагандою, яка розпалює ненависть для міжнаціональних конфліктів.

Цікаво, що різанина в Руанді припинилась практично відразу після того, як повстанці захопили та знищили радіостанцію «Тисячі пагорбів»...

Сьогодні ми можемо знайти величезну кількість підтверджень тому, що будь-яка війна дуже залежить від пропаганди. Слова, як виявилося, справді можуть вбивати і вбивають. Щоправда, тепер це можна робити ефективніше, ніж у 90-х роках в Руанді, оскільки на даний момент до радіо додалися телебачення та інтернет. І здається, що люди, які закликають топити дітей, вбивати «сатаністів», різати свиней або хохлів просто не розуміють, що вони кажуть. Але це не так. Розуміють, тому й кажуть.

Однак ще сумніше, що в розпалюванні злоби один проти одного часто беруть участь священники і взагалі люди віруючі. Ми вже багато разів зустрічали слова та висловлювання священників (з обох боків фронту), які священники говорити не повинні. Бачили радість у віруючих людей з приводу смертей ворогів, бомбардувань міст або руйнувань інфраструктури. З обох боків, знову ж таки. І весь час хочеться запитати – а ви точно християни, точно послідовники Тієї Людини, Яка заповідала молитися за ворогів?

Звісно, країну треба захищати. Але при цьому слід залишатися християнином. Завжди і за будь-яких умов.

Церква прославила багатьох воїнів, але прославила їх не за те, що вони вбивали ворогів, а за те, що вони змогли навіть на війні бути людьми, бути учнями Христа. В них не було ненависті, і вони не намагалися запалити її у своїх серцях. На війні ненависті вистачає й так, а от любові, найчастіше, ні.

Християнин – це людина, котра любить. Любить Бога, ближнього, свою Батьківщину, родину, друзів та навіть ворогів. Заповідь про любов завжди була складною для розуміння, а під час війни вона стає не тільки складною, але для багатьох і нездійсненною.

Чи означає це, що нам, сучасним християнам, треба відмовитися від неї, хай навіть на якийсь час? Ні. Навпаки, саме зараз ця заповідь потрібна як ніколи.

Христос каже, що «з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги» (Мф. 15, 19), а отже, і війна може припинитися лише тоді, коли наше серце стане вільним від злості та ненависті, коли замість смерті для ворога ми будемо просити у Бога його покаяння.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також