Торжество Православ'я: що ми насправді святкуємо

Ікона «Торжество Православ'я» (фрагмент: Імператриця Феодора й імператор Михайло III). Візантія, перша половина XV ст.. Фото: 

У першу неділю Великого посту Церква святкує Торжество Православ'я. Згадаймо історію виникнення цього свята і задумаємося, що ми святкуємо і хто над ким торжествує.

Перше в історії святкування Торжества Православ'я сталося в 843 році і пов'язано це було з реалізованим у цьому ж році Константинопольським собором, який остаточно відновив шанування ікон. Гоніння на ікони та інші зображення святих почалися у Візантії в VIII столітті, і тривали більше ста років. За століття активної діяльності іконоборців, підтримуваних імператорською владою, було знищено величезну кількість ікон, фресок, мозаїк, статуй святих і перемога над цією єрессю була для християнства подією всесвітнього масштабу.

*  *  *

Згідно з церковним переказом, перші ікони Божої Матері написав святий апостол і євангеліст Лука. Переказ свідчить, що Пресвята Богородиця, побачивши ці зображення, благословила їх зі словами: «Благодать Народженого від Мене і Моя з цими іконами нехай буде».

Філермська ікона Божої Матері. Згідно з переказами, написана святим апостолом Лукою в 46 р. від Р. Х. Фото: ru.wikipedia.org

Найбільш ранні відомі нам документальні згадки про шанування ікон, а також ранні настінні іконописні зображення датуються ІІ ст.

Найдавніше настінне зображення Пресвятої Богородиці в римських катакомбах, II ст. Фото: ru.wikipedia.org

У IV ст. святителі Василій Великий, Іоанн Златоуст, Феодорит Циррусу та інші у своїх творах позитивно відгукуються про іконошанування, причому говорять про це як про повсюдно поширену практику. Однак разом з цим лунають окремі голоси і проти шанування ікон. Так критично ставилися до іконошанування Євсевій Кесарійський, автор «Церковної історії» і святий Епіфаній Кіпрський.

Відомі випадки, коли на деяких помісних соборах приймалися постанови проти шанування ікон. В основному аргументи критиків іконошанування зводилися до заповіді: «Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі, і що на землі внизу, і що у воді нижче землі...» (Вих. 20, 4). Так, постанова Ельвірського собору в Іспанії на початку IV ст. свідчила: «щоб живопису в церквах не було, і щоб не служило предметом вшанування й обожнювання те, що зображується на стінах».

З появою монофізитства (VI ст.) та ісламу (VII ст.), представники яких вкрай негативно ставилися до священних зображень, питання іконошанування стає не лише богословським, а й політичним. Візантійські імператори змушені були рахуватися з тим, що значна частина населення імперії, а також її вороги були проти іконошанування.

У 726 р. імператор Лев III Ісавр видав едикт, що забороняє шанування ікон. Священні зображення почали видаляти з чільних місць, а в храмах їх піднімали вище, щоб народ не міг до них прикладатися.

З іншого боку, іноді шанування ікон у віруючих людей набувало досить гіпертрофованих форм, більш притаманних язичництву ніж християнству.

Протоієрей Олександр Шмеман у книзі «Історичний шлях Православ'я» писав із цього приводу: «В масах іконошанування переломлювалось іноді грубим і чуттєвим марновірством. <...> З'явився звичай брати ікони в хрещених батьків дітей, домішувати зіскоблену з ікон фарбу в євхаристійне вино, причастя класти на ікону, щоб отримати його з рук святих і т. д. <...> Іншими словами, з іконошануванням відбувалося те, що раніше відбувалося часто з культом і шануванням святих мощей. Виникнувши на правильній христологічній основі, як плід і розкриття віри Церкви в Христа, – вони занадто часто відриваються від цієї основи, перетворюються в щось самобутнє, а отже, падають назад у язичництво».

У 726 р. імператор Лев III Ісавр видав едикт, що забороняє шанування ікон. Священні зображення почали видаляти з чільних місць, а в храмах їх піднімали вище, щоб народ не міг до них прикладатися. І папа Римський Григорій, і патріарх Константинопольський Герман викривали імператора в омані, однак патріарх Герман у 729 р. змушений був відректися від престолу і на його місце був поставлений Анастасій, який підписався під едиктом проти шанування ікон.

Патріарх Герман опускає в море Ліддську ікону Богородиці, щоб врятувати її від іконоборців. Фото: ru.wikipedia.org

В 754 р. син і наступник Лева III Костянтин V Копронім скликав проти ікон собор, який складався з архієреїв винятково Константинопольського патріархату, але незважаючи на це, сам себе назвав «сьомим вселенським». В історію він увійшов як розбійницький і іконоборчий. Цей собор визначив, що іконописання є «дурна затія і винахід диявольського підступу» і піддав анафемі всіх шанувальників ікон і поіменно головних захисників іконошанування: святителів Германа Константинопольського, Георгія Кіпрського та преподобного Іоанна Дамаскіна.

Після цього на вшанування ікон почалося справжнє жорстоке гоніння: ікони спалено, фрески замазувалися. Тих, хто не хотів визнавати визначення іконоборчого собору, піддавали жорстоким мукам і стратам. В історію це гоніння увійшло під назвою «Костянтинове гоніння», яке деякі навіть порівнювали з гонінням Діоклетіана. При наступному імператорі Леві IV Хазарі (775-780 рр.) гоніння продовжилися, але стали не менш жорстокими.

В історію це гоніння увійшло під назвою «Костянтинове гоніння», яке деякі навіть порівнювали з гонінням Діоклетіана.

Після смерті Лева IV, на імператорський престол зійшов Костянтин VI, який, однак не міг керувати імперією через малолітство. Реальна влада в цей період належала його матері, імператриці Ірині, яка дотримувалася іконошанування. У 787 р. їй з другої спроби вдалося провести в Нікеї Сьомий Вселенський Собор, який відновив шанування ікон і затвердив догмат про іконошанування:

«...подібно зображенню чесного і животворящого Хреста, класти у святих Божих церквах, на священних судинах та одязі, на стінах і на дошках, в будинках і на шляхах чесні і святі ікони, написані фарбами і з дробових каменів і з іншої придатної до того речовини зроблених, якоже ікони Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, і непорочної Владичиці нашої святої Богородиці, такожде і чесних ангелів, і всіх святих і преподобних мужів. ...і чествовати їх цілуванням і шанобливим поклонінням, не істинним, по вірі нашій, Богопоклонінням, як слід єдиному Божеському єству, але шануванням по тому образу, як зображенню чесного і животворящого Хреста і святому Євангелію та іншим святиням фіміамом і поставленням свічок честь віддається, який і у стародавніх благочесний звичай був. Бо честь, яка віддається образу, переходить до першообразного, і хто вклоняється іконі поклоняється суті зображеного на ній».

Патріарх Никифор направляє імператору Михайлу II прохання про відновлення іконошанування. Мініатюра із Хроніки Іоанна Скіліца. Фото: ru.wikipedia.org

Однак з царювання імператора Лева V Вірменина (813-820 рр.) гоніння на шанувальників ікон спалахнули з новою силою. Лев V змусив зректися престолу патріарха Никифора, шанувальника ікон, використавши при цьому той же спосіб, який з успіхом застосовується і сьогодні при захоплення храмів в Україні: імператор зажадав від патріарха звіт про церковне майно.

У 842 р. ситуація повторилася: імператором став малолітній Михайло III, а регентом при ньому – його мати Феодора. Вона скликала Собор, який відновив іконошанування і на цей раз вже остаточно. У першу неділю Великого Посту в 843 р., як передає нам один візантійський історик:

«І коли безліч народу зібралося, приходить і сам цар Михайло зі святою православною матір'ю своєї Феодорою і з усім синклітом <...> з'єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами і чесним хрестом і святою євангелією і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентаврових. І після довгої молитви і розбитого многоплачевного невимовно солодкого заклику «Господи помилуй» повернулися в святий храм для здійснення божественної таємничої літургії з великою радістю і торжеством».

З часом свято відновлення шанування ікон перетворилося в Торжество православного вчення над усіма єресями взагалі. В XI столітті вже був відомий особливий чин Торжества православ'я. У XIV столітті він був істотно доповнений формулюваннями догматів православної віри.

На Русі цей чин був вперше введений преподобним Феодосієм Печерським у Києво-Печерському монастирі. З часом він розширювався за рахунок додаткових анафематизмів і персоналій єретиків, яких до XVIII століття налічувалося вже близько 4000. На жаль, при цьому не вдалося уникнути політизації чину Торжества Православ'я, оскільки у нього нарівні з реальними єретиками були включені і державні злочинці того часу. До початку XX століття всі ці імена прибрали.

*  *  *

Для кращого розуміння свята Торжества Православ'я, звернемося до слів митрополита Антонія Сурожського, сказані ним в цей день: «Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ'я: не урочистості православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ'я як світло сяє, як вогонь горить, як життя тече по всьому світу».

І дійсно, коли людина знайомиться з церковною історією і дізнається скільки в неї виникало єретичних навчань, він не може не здивуватися тому чуду, що Істина Божа не була похована під цією величезною кількістю помилок. Джерело води можна закидати сміттям, і воно вичерпається. Але де тоді брати воду? Те, що Православ'я жваво сьогодні, є чудо Боже. Те, що ми маємо сьогодні джерело, з якого можемо почерпать цю живу воду і є Торжество Православ'я, бо «...хто жадає, йди до Мене і пий» (Ін. 7, 37), – сказав Господь.

Церква торжествує, бо Господь зберіг її від брами пекла, не попустив до істинного віровчення домісити брехню і неправду. І зараз, як і у всі часи, Церква являє світу Істину, дає кожній людині можливість дізнатися Її і до Неї стати причетним.

«І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ін. 1, 5). Доки буде на землі цей Світ, а Він буде завжди, доти і буде панувати на землі Православ'я, незалежно від того, яка кількість людей долучиться до нього. На жаль, таких людей меншість. Якщо подивитися на статистичні дані, то кількість номінальних православних становить лише 12,5% від всіх християн у світі, і лише 4% від усіх людей, що живуть на землі.

Але Торжество Православ'я це, як сказав митрополит Антоній Сурозький, не торжество православних людей над своїми опонентами, це торжество Правди над брехнею. І ця урочистість відбувається в душі кожної людини, якщо вона зберігає вірність Богові і Його Церкві.

Ікона «Торжество Православ'я». Візантія, перша половина XV століття. Фото: ru.wikipedia.org

Уривок з Євангелія, читаний в день Торжества Православ'я, оповідає нам про те, як Господь, збираючись в Галілею, закликав апостола Пилипа. Пилип знайшов Натанаїла і сказав йому про те, що вони знайшли Месію, Христа. Почувши, що Христос прийшов із Назарета, Натанаїл скептично вигукнув: «з Назарета чи може бути що добре?» Філіп не став йому заперечувати, а просто сказав: «піди й подивися». Натанаїл пішов, побачив, і увірував (Ін. 1, 43-51).

Завдяки мужності мучеників і сповідників, які постраждали за святі ікони, ми можемо сьогодні, дивлячись на ікони Христа, Богородиці і святих побачити сяйво горнього світу, звести свій уявний погляд до Неба і сказати Богу: «авва, Отче!» (Гал. 4, 6). Але нам не можна забувати, що і кожна людина – це образ Божий, ікона. «Хіба не знаєте, що ви – Божий храм, і Дух Божий живе у вас?» (1 Кор. 3, 16), – говорить апостол Павло.

Кожен з нас, православних християн, покликаний до того, щоб виявити в собі образ Божий у всій красі і святості. І якщо в нашу церковну громаду сьогодні ж прийде людина з вулиці, якій сказали «піди й подивися», що він там побачить? Відбудеться його особисте Торжество Православ'я? Це залежить і від нас сьогоднішніх в тому числі.

Хай допоможе нам Бог!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи будете ви вакцинуватися від COVID?
так, тільки так можна забезпечити безпеку в храмах
0%
так, коли з'явиться вакцин, якій зможу довіряти
24%
ні, я проти вакцинації взагалі
41%
ні, я боюсь чипізації під виглядом вакцини
35%
Усього опитано: 17

Архів

Система Orphus