Чому Божий суд називається Страшним

Страшний Суд. В. М. Васнєцов. Західна стіна Володимирського собору в Києві. 1885-1896. Фрагмент. Фото: pravmir.ru

У неділю про Страшний суд про долі Божі і Його незбагненний Промисел щодо нас – міркує протоієрей Ігор Рябко.

Коли я розмірковую про Суд Божий над кожною душею, у мене в голові виникають тисячі запитань. Я не можу звести воєдино багато суперечності, які знаходяться, звичайно ж, не в Богові, а моєму нерозумінні Його Промислу. Міркувати розумом про долі Божі – найбезглуздіше і марне заняття. А те, що нам потрібно робити для того, щоб врятуватися, докладно описано в Святому Писанні та у вченні Святих Отців.

Суд Божий буде Страшним, тому що після нього вже не буде ні амністії, ні перегляду. Весь страх цього Суду полягає в тому, що він буде остаточним і безповоротним. Страшно також те, що рішення цього Суду залежить тільки від одного, дуже маленького і короткого життя, в якому ми зробили мільйони помилок, здійснили тисячі гріхів. Я іноді думаю – от би мені з тим досвідом і розумінням, що я маю зараз, прожити своє життя заново, на чистову. Але ні мені, нікому іншому, цього дано не буде.

Страшно також те, що рішення цього Суду залежить тільки від одного, дуже маленького і короткого життя, в якому ми зробили мільйони помилок, здійснили тисячі гріхів.

Страшним цей Суд буде ще і тому, що ми дізнаємося на ньому правду про себе. У 1984 році в кінопрокат вийшов чудовий християнський фільм режисера Вольфганга Петерсенпода під назвою «Нескінченна історія». Головний герой фільму долає безліч перешкод у боротьбі зі світовим злом. Йому потрібно було проходити болота туги, битися з ворожими силами, але одним з найтяжчих випробувань для нього стало Дзеркало Правди. Те, як ми себе бачимо, те, що ми думаємо про себе, може виявитися, і найчастіше виявляється, придуманою нами самими брехнею. А правда може виявитися зовсім іншою. Ми не хотіли в земному житті її бачити, закривали на нього очі, вірили, що ми є те, що про себе надумали. Але Суд Божий оголить всю непривабливість нашої душі.

Притча, що читається в цей недільний день, розповідає нам у простій формі дуже важливу істину. Бог буде ставитися до нас на Суді так само, як і ми ставимося до Нього. А наше ставлення до Бога ми повинні будувати не в конструкціях своїх умовиводів, не в операціях свого мислення, а у конкретних діях, спрямованих назовні. Христос сказав, що все, що ми робимо ближньому – то робимо Йому. У притчі Спаситель прямо й однозначно говорить, що кожен, хто потребує – є Він Сам.

Те, як ми себе бачимо, те, що ми думаємо про себе, може виявитися придуманою нами самими брехнею.

Нам важко побачити в навколишніх нас людях Бога. Господь пояснює, що ті, хто допомагав людям, і ті, хто відмовлявся це робити, не бачили в них Христа. Але Ангели Божі в цей час записували всі наші справи в свої протоколи, які на Суді будуть фігурувати в нашій особовій справі. Добре було б раз і назавжди зафіксувати у своїй свідомості цю притчу і намагатися в міру сил і можливостей, діяти так, як діяли ті люди, які були поставлені праворуч від Христа. А це зовсім не складно.

Постарайтеся побачити в кожному бомжі, який копається в сміттєвому баку, свого особистого Лазаря. Завжди майте в кишені заздалегідь приготовані гроші для таких людей. І де б ви не були, куди б не прямували, завжди звертайте увагу на тих, хто буде зустрічатися на вашому шляху.

І щораз, коли ви будете допомагати людям – у вашу душу буде входити незрима радість.

Женіть із душі всякі думки про те, «чи потрібно давати милостиню чи ні», «це піде на їжу чи на горілку» – всі такі помисли від лукавого. Свою допомогу ви надаєте не їм, а самому Христу. І щораз, коли ви будете, так думаючи, допомагати людям, у вашу душу буде входити незрима радість. Христа можна, придивившись, побачити на ринку, коли Він хоче, але не має можливості купити собі їжу. Він іноді торгує на вулиці якимось старим мотлохом для того, щоб заробити собі гроші на хліб. Будьте уважні до людей, і ви обов'язково зустрінете серед них Христа.

Парафіяни храму, в якому я служу, з власної ініціативи вирішили щонеділі годувати незаможних людей обідами. Стали розподіляти хто і що буде готувати, хто які продукти купувати. Купили необхідні кухонні засоби для перевезення їжі. Спочатку на ці обіди приходило близько двадцяти осіб, через короткий проміжок часу їх стало вже більше ста осіб. Але найголовніше те, що після кожного такого годування наші християни відчувають, як благодать входить в їхні душі. Так радісно і тепло стає на серці! Так Бог віддячує їм за цю добру справу!

Будьте уважні до людей, і ви обов'язково зустрінете серед них Христа.

У цьому добродіянні бере участь одна багатодітна сім'я, в якій п'ятеро неповнолітніх дітей. Живуть вони дуже скромно, до того ж остання дитина народилася у них всього лише три місяці тому. Але, тим не менш, вони знаходять сили, час і кошти, щоб готувати їжу і брати участь у цьому благодійному проекті. І Бог зробив для цієї сім'ї диво. Він вклав у серце добрим людям допомогти багатодітному сімейству в придбанні автомобіля.

Благодійники, які вважали за краще приховати себе від похвали, через третіх осіб подарували їм машину. Я дуже радий не тільки за цю сім'ю, але ще більше за тих людей, які зробили добру справу. Як радісно і тепло повинно бути в них на серці!

Прибери красу – що залишиться?
Прибери чистоту – все розвалиться.
Ну а жити без любові кому хочеться?

Прибери любов – все закінчиться...

Ієромонах Симон (Безкровний).

Суд над нами починається ще в цьому житті. Закриваючи своє серце від інших людей, затискаючись у самих собі, ми позбавляємо себе світла і радості, які Бог готовий подарувати кожному з нас.

У притчі про Страшний Суд люди, які стали праворуч від Бога, названі вівцями, а ті, хто ліворуч – козлищами. Вівця – тварина лагідна, поступлива. Це образ смиренного і мовчазного серця. Козлища ж, навпаки – це ті, хто перебуває в упертому, буйному, непокірному стані. Візьми таку людину в рай, вона і там з усіма пересвариться. Вона і в раю знайде чим бути незадоволеною. Але Царство Боже – це царство любові і миру. Ті, у кого душа з ріжками, просто не зможуть там жити.

Суд над нами починається ще в цьому житті.

Тут головна проблема не в тому, що Бог їх туди не пускає, а в тому, що вони самі, за своїм внутрішнім станом, не здатні там жити. Тому нам потрібно вчитися зараз, поки не пізно, здобути в собі душевну чистоту і смирення.

Наше земне життя, порівняно з вічністю, триває лише одну мить. Запитайте у будь-якого старого, який прожив сімдесят – вісімдесят і більше років. Кожен з них підтвердить, що все життя пройшло, як один день. На прямій лінії нескінченності навіть найдовше життя буде всього лише маленькою крапкою. Але саме з цієї точки починається наша вічність. І від того, де і як ми її поставимо, залежить те, куди буде спрямована ця нескінченна пряма.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви проводите карантин?
ходжу тільки до церкви і за продуктами
48%
допомагаю знайомим людям похилого віку і лікарям
2%
веду повноцінне життя без обмежень
19%
сиджу вдома, намагаюся нікуди не виходити
31%
Усього опитано: 42

Архів

Система Orphus