Пішов млинець грудкою, або Роздуми мирянина про піст

Фото: magazine.tabris.ru

Великий піст 2020 – яким він буде? У когось цей піст буде вже десятий, у когось двадцятий, у когось – перший. Про свій особистий досвід посту міркує Надія Кошман.

Все-таки піст – дуже загадкове явище.

Не знаю, як його проживають люди, хрещені і «пощеные» з дитинства, а ми – почали своє воцерковлення хоч і в дорослому, але все ж молодому віці, кинулися вивчати свою віру по книжках і втілювати мало не всі щаблі «Лествиці» на практиці. Природно першим був піст, Великий.

І пішов млинець грудкою.

Курки-мучениці

Готувалися, читали про подвиги мучеників і святих, щиро переймалися високою нотою посту, молитви, якогось загадкового «діяння». І ось він настав.

Перший тиждень ми якщо і бачилися, то тільки на Каноні Андрія Критського. Майже не розмовляли один з одним. Після першого тижня, зустрівшись, обмінювалися «подвигами» – хтось не їв перші три дні, хтось навіть не пив. Всі ходили в чорному, з «пісними» скорботними особами. Деякі вже збиралися йти в монастир або хоча б міняти професію – ви ж розумієте, ми ж всі працювали в самому епіцентрі «розпусти» – ще б! – люди творчості.

Не відомо, куди б нас привів цей не зовсім правильно зрозумілий дуже строгий пост, якби не розсудливий, простий священик, який порадив нам не запощуватися і не замолюватися занадто, а все робити в свою міру. Дивлячись на і без того худих красунь, деяким і зовсім заборонив постити в їжі.

Звичайно, пост на те і є, щоб багато чого переосмислити в своєму житті, але не потрібно його перекреслювати одразу й остаточно, вирішивши обійти по зміні життя і строгості посту відразу всіх святих.

Постова спокуса

Таке осягнення науки посту стосувалося спокус.

Десь почули, що буває особлива «постова спокуса». Вона незвичайне, вона приходить, як грім серед ясного неба. Боялися його і чекали. Будь-яка проблема в сім'ї, в здоров'ї, на роботі перетворювалася в спокусу. Нею стали виправдовувати будь-який свій косяк: спізнилася – спокуса, забула – спокуса, каша підгоріла – теж воно. Стали всього боятися і молитовно закочувати очі, вимовляючи чарівне слово «спокуса».

Слава Тобі, Боже, що тоді ми ще не знали справжніх спокус, а наші духівники і наставники так міцно молилися про нас, що ми вчилися відрізняти «спокуси» від спокус на дуже легких прикладах. Пройшовши вже півтора десятка постів, і переживши, худо-бідно, кілька справжніх спокус, саме слово тепер вимовляємо рідко і лише за призначенням.

Пост чи дієта?

Вже з масляного тижня починаються запитання – що є в пості? Постова кухня входить в меню кав'ярень і ресторанів, в топові теми блогів і православних інтернет-видань. Священики у проповідях все частіше нагадують, що головне «не їсти один одного». Супермаркети підготовлені до напливу тих, хто постує, і мало не на кожній упаковці пишуть «продукт для посту».

Всі запитують одне в одного:

– Будеш постувати?

А ми такі:

– Звичайно!

А вони нам:

– А що будеш їсти?

І тут настає момент істини – тому, що в холодильнику ще повно залишків сиру, масла, шматочків сиру, а капусти і моркви зовсім не закуплено.

– Що буду їсти? Так за календарем...

А якщо хтось не помітив, у наших красивих і різноманітних православних календарях, де під кожним числом дня стоїть якийсь значок – там рибка, там овочі, там хліб, вгорі, маленькими буквами написано «монастирський статут». Я, як людина, що періодично має відношення до видавництва календарів, можу відповідально заявити наступне: люди, ці значки, це не наказ – це хтось колись хотів «як краще», а вийшло «як завжди». Ніхто не читає маленькі букви, і хто особливо ретельно постує, виконує ось цей «монастирський статут» – сухої їжі, вареної їжі без олії і т. д.

Ні, я не проти монастирського статуту – він прекрасний у монастирях, але не в експериментах на міських кухнях. Коли милі дівчата, що і без того сидять на різних дієтах, буквально бувають піднесені вітром від цього «сухоядіння».

Я проти загострення гастритів і панкреатитів. І, вибачте мене, отці, проти того, що деякі з вас радять парафіянам на проповіді в піст попити вітаміни, замість того, щоб щось там з'їсти.

Слава Богу, що нам в наш «неофітсько-подвижницький» час зустрілися здорові отці, які раз за разом не втомлювалися перед постом повторювати – у міру сил, дорогі, постимо в їжі. За рекомендацією лікаря, з благословення духівника. Тому, що піст – це не дієта. Його завдання не оздоровити вас і зробити стрункішими, а запропонувати вам спробувати жити не хлібом єдиним.

Страх цифри

Три попередні сходинки, хоч і з забоями ми пройшли і спіткнулися на четвертій – добрий і наймудріший батюшка в передпостовій проповіді застерігав нас від згубного впливу телевізора, соцмереж, інтернету – як відволікання від посту і неналежної розваги.

Воно й правда, як би там не було, більшість (все ще) парафіян – жінки. А жінки люблять відпочивати від проблем, переглядаючи телесеріали. Мало хто з них замислюється, чому їх так «засмоктує» цей процес. Скажу вам зовсім не по секрету – тому, що телесеріали на це і зроблені, щоб засмоктало.

Все продумано до дрібниць – як не відмовляйтеся, а ви все одно потрапите хоч в одну «з цільових аудиторій: домогосподарки 40+, студенти 20+, діти до 12... І вони показують нам (ретельно підібрану виключно під вас) інше життя – краще або гірше – не важливо.

Краще – можна помріяти, як би мені було, якби я так жила. Гірше – слава Богу, що це не наше життя. Але все ж кожен вечір споглядання одних і тих же досить приємних осіб на екрані, робить нас майже родичами з ними. Ми про рідних стільки не знаємо і не хочемо слухати, скільки про те, що донна Марія сказала Розі про дона Педро.

Піст навчає і цього – відокремлювати зерна від пажитниці.

Серіали дають глядачеві псевпевненість у завтрашньому дні – адже завтра ми знову побачимо наших дорогих донів Педро з компанією, і післязавтра, і ще 240 серій. А про соцмережі я взагалі тільки два слова скажу – майже зло. Тому що там кожен коментар якщо не «осуд», то судження точно. Користуватися ними безпечно ми ще толком не навчилися, правила поведінки в них тільки народжуються.

Та ось батюшка заборонив парафіянам дивитися телевізор в піст – а ми ж на ньому працювали... Роботу довелося вважати послухом, а вдома, проходячи повз мамину кімнату, коли вона дивилася новини або серіал, відвертатися від екрану, щоб повною мірою так би мовити постити.

Те, що по телевізору йдуть православні канали, а в інтернеті повно сайтів, сторінок храмів і всякого корисного – ми знали, але якось враз забули. А згадавши, зрозуміли, нарешті, що піст навчає і цього – відокремлювати зерна від плевел.

І ось знову скоро піст. За свої півтора десятка постів я зрозуміла, що піст це час особливої уважності. Уважності від слова «слухай себе». Уваги до своєї душі, до думок, до способу життя і навіть до їжі. Адже ми насправді уважні до чого завгодно, крім себе. Балувати себе не є увага, це потурання. Бо треба ж розрізняти, коли людині потрібна чашка кави, щоб підвищити тиск, а коли просто від того, що вона «так звикла».

Піст це час особливої уважності. Уважності від слова «слухай себе».

Треба розрізняти, коли щось відбувається з твоєї вини, а коли настає час спокуси – коли вибір – зробити добро чи «не зовсім» добро – випробування на віру або стійкість.

Треба розрізняти справжнє подвижництво, тихий рух, коли зсуваються піщані гори гріхів і звільняється місце для маленького садка чеснот.

Вигнавши наших прабатьків з раю, Господь не забрав у них дару – розрізнення добра і зла. Щоб їх розрізняти треба уважно дивитися на них з самого свого серця, при цьому, не заражаючись злом.

Не заражатися ж ним можна, тільки якщо вмієш «тримати себе в руках», тримати під контролем свої думки, почуття, відчуття тіла – і саме цьому нас вчить піст.

Я навмисно не кажу тут про молитву – це складно, це дуже особисті переживання і у кожного свої. Я тут про більш просте, без чого не буває більш складного.

Скоро знову піст. Вірніше, ще один шанс зрозуміти, що ж це таке.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи підтримуєте ви запрошення Зеленським в Україну папи римського?
так, він допоможе припинити війну на Донбасі
4%
ні, це спроба папи затвердити позиції католиків в Україні
84%
мені все одно, це просто дипломатичний хід
11%
Усього опитано: 45

Архів

Система Orphus