«Стільки штормових попереджень – вдячний Богу за цей рік!»

Ієрей Віктор Парандюк. Фото: СПЖ

Перше престольне свято в новому будинковому храмі відзначила церковна громада Святого Благовірного князя Олександра Невського УПЦ у Вінниці, вигнана в січні 2019 року з храму, що розташовувався в будівлі Вінницького училища Департаменту поліції охорони.

У будинкових храмах – все справжнє і все особливе. Здається, що там і віра людей міцніша, і молитва сильніша і глибша. Ніби і повітря, і самі стіни просякнуті особливою напругою духу, який прагне до Господа, і вдячністю за можливість бути з Ним. А все тому, що створені ці храми з милості Божої в розраду тим церковним громадам, яких позбавили Божого дому завзяті чиновники і агресивні розкольники. Створені працями і доброю волею православних християн, що залишилися вірними канонічній Українській Православній Церкві.

На задвірках обласного центру

Ось і домовий храм святого Олександра Невського у Вінниці особливий. Його настоятель, протоієрей Віктор Парандюк, півроку після вигнання церковної громади з училища Департаменту поліції возив своїх парафіян на літургії в храм священномученика Володимира, де тимчасово служив четвертим священиком. А потім взяв у борг під особисту відповідальність 50 тисяч доларів і купив під новий храм земельну ділянку з будівлею колишнього кафе – і зовсім неподалік від установи, де понад 10 років підносив хвалу Господу. Першу літургію в новій будівлі відслужили 28 липня, в день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира. І ось 6 грудня – перше престольне свято.

Акуратний будиночок із добротним кам'яним парканом на перехресті вулиць у районі приватного сектора – збоку і не скажеш, що тут православний храм. Але ось лише кілька кроків у двір – і запах ладану, і церковний спів, і люди якісь інші, не суєтно буденні. Всередині храмове приміщення всього 60 метрів – і хоч здається великим, заповнене людьми щільно, і в притворі моляться, і на ганку. Ікон на стінах багато – то і зустрічаєшся поглядом з кимось із улюблених святих. Іконостас ще в явно тимчасовому стані, але в усьому оформленні храму відчувається хороший церковний смак і благочиння.   

До Причастя в престольне свято пішли, здавалося, всі парафіяни й гості. Чотири священики сповідували людей близько півгодини. І це в крихітному будинковому храмі на задвірках обласного центру.

Громаду вдалося зберегти майже повністю – тільки одна людина перейшла в ПЦУ, а про іншу поки немає інформації.

– Так, зараз у нас повноцінний домовий храм, служимо кожну суботу-неділю і всі святкові дні, – розповідає отець Віктор. – Звичайно, роботи ще вистачає, але зсередини ми цю будівлю вже перетворили для богослужінь і як змогли прикрасили.

За словами отця Віктора, громаду вдалося зберегти майже повністю – тільки одна людина перейшла в ПЦУ, а про іншу поки немає інформації. Постійних парафіян у храмі близько 50-ти, додалося діток: на недільній службі причащаються до 20-ти дітей. Влилися в громаду і дві нові сім'ї, що живуть по сусідству.

Втім, більшість парафіян храму святого Олександра Невського у Вінниці живуть в одному невеликому мікрорайоні одноповерхових приватних будинків. Всі один одного знають і крім церковного життя – як у селі. Багато один одному куми й родичі. Є в громаді і ті, хто їздить у цей храм з інших районів міста, але таких небагато. Це на престольне свято приїжджають всі, хто може.

«Журитися приводу не бачу»

Отець Віктор Парандюк

– На будівлі нашого храму немає особливих розпізнавальних знаків, і я не поспішаю їх встановлювати. Хотів, як раніше в катакомбних храмах, зображення риби розмістити, але і з цим вирішив почекати. Хіба мало як воно далі буде... Поки намагаємося зовні не привертати до будівлі увагу. Нам і так «палок в колеса» вистачає – навіть на рівні оформлення документів у газконторі, водоканалі, електромережі і т. п.. Виявилося, що є маса нюансів, і є люди, які готові затягувати документальний процес і створювати перешкоди. Зараз всі необхідні документи оформлені. Буде повноцінна будівля храму добудовуватися, тоді й вивіски відповідні будуть. А зараз не хочу зайвої уваги привертати. Моє завдання – громаду і храм зберегти, і борги віддати.

На думку священика, поки що найближчі сусіди негативу до храму не проявляють – ставляться абсолютно спокійно, вітаються, претензій не висувають. Але це не означає, що вони готові завтра в цей храм прийти хоча б «на подивитися».

– Нічого доброго щодо нашої Церкви і того, як цей процес буде розвиватися, не чекаю. І рік тому, і зараз у мене таке враження, що ми тільки на початку шляху.

Та за сумне, і за хороше вдячний Богу.

При такому прогнозуванні ситуації взяти в борг 50 тисяч доларів на храм гнаної Церкви – вчинок, з побутової точки зору, досить ризикований. Для отця Віктора, підполковника ВПС України в запасі й батька чотирьох дітей, це величезна сума. І в церковній громаді, за словами настоятеля, в основному, люди небагаті – 50 тисяч доларів на будівлю свого храму у них немає. Тому гроші збирають усім світом:

– За літо зібрали 20 тисяч доларів. Для мене це було й радісно, й несподівано – буквально за два місяці склалася величезна сума. Правда, були серйозні жертводавці. Одна людина, наприклад, третину суми погасила. Восени процес збору трохи затих, але нам все-таки вдалося зібрати ще майже п'ять тисяч доларів.

А це половина загальної суми кредиту. За півтора року священику потрібно віддати ще 25 тисяч доларів.

– Сумувати приводу не бачу. Дуже вдячний Богу за цей рік – у моєму житті такого насиченого часу ще не було. Стільки штормових попереджень! І за сумне, й за хороше вдячний. Так, так склалося, що ми той храм втратили, але Господь Бог не залишив, і у нас зараз є приміщення для молитви. Вдячний Богу за все, що відбувається!

«Я ЗА чоловіком і молюся, щоб Господь почув його молитви»

Дружина настоятеля храму, матінка Людмила Парандюк

Розповідає матінка Людмила Парандюк:

Зараз вже звикла. А спочатку, коли почалися брудні публікації в світських ЗМІ навколо того храму й батюшки, було дуже боляче й незвично – адже ще не перебувала в такій ситуації. Хоча ми припускали подібний розвиток подій, але не очікували, що все це так динамічно буде розвиватися. Але, напевно, це потрібно було – ми не знаємо, що ще чекає нашу Церкву.

А зараз слава Богу! Спасибі о. Олексію Іродову, що прихистив у своєму храмі не тільки нас із батюшкою, а всю нашу парафію – ми не були на вулиці, служили літургію й причащалися. Милістю Божою і завдяки добрим людям вже є свій храм. І ми дуже раді, це наш храм – у ньому багато чого зроблено нашими руками і так, як ми хочемо. Хоча все ще в процесі – потихеньку облаштовуємося.  А за кредит, звичайно, тривожно – сума для нас величезна. Надіємось на Господа, хоча все одно переживаю – людське бере своє і маловір'я в мені є теж. Коли батюшка брав гроші в борг, він зі мною радився, але це його рішення. А я ЗА чоловіком і молюся, щоб Господь почув його молитви.

Наш батюшка – справжній патріот і воїн Христовий

Парафіянки

Павлина, в храмі з моменту утворення громади, служить на свічковому ящику:

– Коли нас із храму в школі міліції вигнали, о. Віктор нас щонеділі возив машиною в храм о. Олексія, щоб ми не залишилися без служб, і щоб парафію зберегти.

Олена, 11 років на парафії. Жила біля храму, зараз переїхала за місто:

– Поміняти храм, громаду – це як поміняти сім'ю. Тому намагаюся приїжджати сюди по можливості. Дочка тут залишилася жити, і вона постійно в храм ходить. А те, що нас з храму в школі міліції "попросили" – це зрада і неподобство. Зате тут все рідне і намолене.

Тетяна, воцерковилась років 7-8 тому в храмі св. Олександра Невського:

– У нашому новому будинковому храмі мені набагато більше подобається – все затишно, благодатно. Там ми були як не у себе вдома, а тут ми себе більш вільно відчуваємо, рідніше й душевно. Цей храм вистражданий багатьма зусиллями. Коли нас з того храму вигнали, була спустошеність, невпевненість, страх за майбутнє – що буде з парафією і з вірою нашою. Звичайно, зараз теж все дуже непросто, але сподіваємося на допомогу Божу. І думаю, що наш батюшка – справжній патріот і воїн Христов. Він свою паству ніколи не кине, не зрадить. Він поза політикою, слідує за Христом і нас за собою веде. Звичайно, сума боргу за будівлю позамежна, але ми намагаємося поширювати інформацію, і люди допомагають.

 

На запитання, як парафіяни ставляться до того, що священик пішов на фінансовий ризик і взяв на себе велику відповідальність, жінки стали відповідати навперебій:

– Віра зміцнює людину – він це зробив заради Христа. І сказав, що якщо хоч один парафіянин залишиться, він не поїде. Ось така відданість пастиря стаду своєму.

– Хотів зберегти парафію. Він з нашого приходу намагається зробити сім'ю. Після кожної недільної служби – чаювання, щоб ми поспілкувалися, згуртувалися.

– Батюшка намагається в кожній родині дізнатися, які в кого проблеми й потреби, знає у кого як дітей і онуків звуть.

– Це людина від Бога, нам посланий. Подарунок. 

«Завдяки вибору Олександра Невського Русь залишилася православною»

Отець Віктор Парандюк

Звертаючись до своїх парафіяна і гостей престольного свята отець Віктор Парандюк сказав:

– Великий наш святий Олександр Невський, пам'ять якого ми сьогодні звершуємо, був князем, прекрасним воїном, чудовим дипломатом. Але не цим він прославився перед Богом. Тому що все перераховане вище – це багатство, маєток – те, що людина має від Бога. А у Олександра Невського всі ці маєтки і таланти були орієнтовані на Господа і присвячені Христу. Але людина, яка використовує свої таланти Христа заради, в очах інших, найчастіше, сприймається як безумець. Деякі нинішні псевдоісторики кажуть, що можна було піти на угоду із Заходом і розгромити Орду. Бо не десятки, а сотні років страждала Русь під ярмом Орди. І за мирською логікою, можливо, так – так було б правильніше. Хоча в ситуації з Константинополем був лихий обман з цього приводу з боку Заходу.  Але навіть якби вдалося перемогти Орду шляхом договору із Заходом, результатом стало б окатоличення Русі, зрада своїй вірі.

Але Олександр Невський чинить як християнин. І якщо святий рівноапостольний князь Володимир – хреститель Русі, то завдяки вибору святого благовірного князя Олександра Невського Русь залишилася православною. Псевдоісторики зараз називають це божевіллям, а його вибір був продиктований Духом Святим. Тому що Олександр Невський був справжнім християнином – вище, ніж політиком, вище, ніж воїном або кимось іншим.

І ми в своєму житті повинні наслідувати христоцентричність Олександра Невського – прагнути шукати Христа все своє життя й всіма своїми силами, усіма талантами, які Господь дарував нам, намагатися послужити Христу.

Амінь!

Фото: Марина Богданова

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинен Фанар піддати Філарета забороні за розкол ПЦУ?
так, потрібно позбавити сану, якщо не покається - анафема
5%
ні, Фанар вже не має влади над Філаретом
14%
мені все одно, нехай фанаріоти і розкольники самі розбираються
81%
Усього опитано: 21

Архів

Система Orphus