Що робити, якщо хочеться повіситися

Притча про багача й Лазаря. Середина XVIII ст. ГТГ. Фото: con-art.info

У 20-ту неділю після П'ятидесятниці в наших храмах читається притча про багатія й Лазаря. Ця притча не залишає нам надії на те, що буде рай для «третього класу».

Дуже багатьом хочеться, щоб у Царстві Небесному, якщо вже і не дадуть «люкс», то хоча б якесь тихе місце, де не буде дуже боляче за безбожно прожите життя. Ліберали від богослов'я кажуть, що Бог, Він взагалі добряк, і довго сердитися на наші гріхи не зможе. Пожурить, але потім пробачить і виділить невелику житлоплощу де-небудь на райській околиці.

Ми звикли міряти Бога за своїми людськими мірками й лекалами. Представляти Його таким, яким нам хочеться Його бачити. Тому визначення «Бог є Любов» ми теж готові тлумачити з вигодою для себе.

Так, Він – Любов, але яка? Є думка святих отців, що Його Любов смиренна й безсила. Безсила в тому сенсі, що не зламує замки сердець, не нав'язує себе, не лізе в душу самовладно, і взагалі, живе своїм, не залежною ні від кого і ні від чого, життям. Любов, як енергійна властивість Троїчного Бога, іншою бути й не може.

А ось ми можемо, якщо захочемо і добре постараємося, до цієї Любові якось притулитися й зігрітися від Її тепла; а можемо жити самі по собі, ніби ніякого Бога немає і ніколи не було. Поки людина живе в цьому світі, вона остаточно визначається в одному з цих двох намірів, а Бог, як завжди, смиренно приймає наш вибір і погоджується з ним. Але обізнані люди кажуть, що прийде час, коли Бог буде «все у всьому» (1 Кор. 5:28). І не буде такого місця в світобудові, де б не було повноти Бога. Пекло буде горіти вогнем Його Любові, а Царство Боже світитися радістю тієї ж Любові. Одна й та ж енергія Любові насельниками пекла й раю сприймається по-різному. Для одних – вона мука вічна, для інших – вічне блаженство.

Ми можемо, якщо захочемо і добре постараємося, до цієї Любові якось притулитися й зігрітися від Її тепла; а можемо жити самі по собі, ніби ніякого Бога немає й ніколи не було.

Хіба в цьому земному житті відбувається не те ж саме, хоч і меншою мірою? Хтось розкриває своє серце і наповнюється Божественною благодаттю, а хтось сатаніє й корчиться від злості від одного тільки погляду на храм, від однієї тільки думки про Бога.

Безповоротно втрачена можливість злитися з любов'ю Бога, марно прожите життя й набута в результаті цього вічна потворність – от найгірше, що може трапитися з людиною. Біда євангельського багатія не в тому, що він був багатий грошима, а в тому, що він був бідний душею.

Наша земна доля схожа на рідкий алебастр. Її потрібно швидко і правильно ліпити, поки не затверділа і не сформувалася остання кінцівка нашого безсмертного образу. Багач із сьогоднішньої притчі жив повнотою життя, її барвистими можливостями, максимумом її приємних переживань і відчуттів. Його душа, як потужний неодимовий магніт, притягувала до себе все, що давало можливість «щодень бенкетувати блискуче». Але свято закінчилося, тіло закопали, а душа пішла на нове місце мешкання.

Лазар жив на землі подібно людському сміттю, носимому вітром. Терпів, стогнав, у нього навіть виходило не нарікати, не проклинати долю, не заздрити багатієві, інакше б він не опинився на лоні Авраама. Прийшов його час, й Ангели забрали душу Лазаря в місце спокою.

Безповоротно втрачена можливість злитися з любов'ю Бога, марно прожите життя й набута в результаті цього вічна потворність – от найгірше, що може трапитися з людиною.

У всій цій історії мене найбільше лякає доля багатія. Тому що місце, в яке він потрапив, вже ж дуже страшне. Щоб ми не говорили і як би не прибіднялися, але якщо ми маємо все необхідне для життя, то можемо сміливо віднести себе до категорії багатіїв. Ми не спимо на вулиці в коробці з-під холодильника, у нас є дах над головою. Ми не збираємо недоїдки й не живемо впроголодь, у нас є каша й суп у холодильнику. Ми не тремтимо від холоду, закутавшись у лахміття, в нас є у що одягнутися.

Звичайно, ніхто з нас не «бенкетує блискуче», але, маючи необхідний мінімум для життя, ми можемо сміливо вважати себе багатими людьми, тому що мільйони людей у всьому світі не мають і цього.

Що ми повинні зробити для того, щоб не почути те, що почув багач від Авраама: «Згадай, що ти одержав уже добре в житті твоєму». Це насправді дуже серйозне питання. Якщо ми все життя будемо працювати на «прийом» і лише зрідка і без бажання перемикатися на «віддачу», то нічим хорошим таке життя не закінчиться.

Навпроти мого будинку стоять сміттєві баки. Я щодня бачу, як трудяться бомжі. Тільки замерехтить світанок, вони, поки не приїхала сміттєзбиральна машина, шукають те, що їм потрібно, сортують, розкладають. Я ніколи не назву цих людей неробами. Якість їхнього життя набагато гірша, ніж нашого, а ступінь приниженості, беззахисності й смирення перед обставинами, набагато більша. На відміну від нас, що отримують від життя багато доброго, вони, як і бідний Лазар, отримують від нього багато злого. І ця картина знову спонукає мене задуматися над своєю долею, згадуючи сьогоднішню притчу.

Звичайно, ми не можемо встати й піти бомжувати, як це зробила блаженна Тарсо, але й байдуже, а то ще й з якимись невдоволенням, сидіти в теплі, спокої й затишку в той час, коли навколо нас безліч людей жорстоко страждає й не має грошей навіть на шматок хліба, теж не можна. Цю дилему кожен буде вирішувати для себе сам. Тут важливо одне – щоб це рішення прийшло й було прийнято за християнською совістю.

Не саме багатство є перешкодою на шляху в Царство Боже, а непомічений вчасно біля вигрібної ями Лазар.

Однією із важких духовних спокус може бути запечатування душі у власних проблемах, яких у нас, звичайно ж, чимало. Але буває так, що рішенням деяких із них може бути вихід за межі своєї самості.

Багато років тому мої добрі знайомі послали свою милу домашню дитину вчитися за кордон. Дівчинка опинилася в абсолютно новому, чужорідному середовищі. Туга за домом, труднощі з адаптацією стали наповнювати її душу тугою, а потім і смутком. У голові навіть стали з'являтися суїцидальні думки. Але дівчинка була тямуща, й знайшла чудове рішення своєї проблеми. Коли до неї підступали туга й відчай, вона йшла в хоспіс, де лежали безнадійні хворі, й доглядала за вмираючими. Всі її особисті проблеми в хоспісі зникали, як роса на сонці.

Лазар міг би стати для багатія кращими ліками від пекла. Йому потрібно було тільки вийти з себе й озирнутися навколо. У наших святках є дуже багато багатих людей. Не саме багатство є перешкодою на шляху в Царство Боже, а непомічений вчасно біля вигрібної ями Лазар.

А поки що я відчуваю себе бідним Лазарем тільки тоді, коли стою на молитві перед іконами. Порівняно з тими багатіями, які дивляться на мене з ликів іконостасу, встигли за своє життя здобути великі капітали благодаті, я бачу свою повну духовну вбогість і безпросвітну бідність…

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи підтримуєте ви запрошення Зеленським в Україну папи римського?
так, він допоможе припинити війну на Донбасі
11%
ні, це спроба папи затвердити позиції католиків в Україні
79%
мені все одно, це просто дипломатичний хід
9%
Усього опитано: 53

Архів

Система Orphus