Хто побачив Покров Пресвятої Богородиці, або Юродство в нашому житті

Покров Пресвятої Богородиці. Мозаїка. Донецьк, Свято-Пантелеймонівський храм. Автор - Кавєшнікова З.А. 2013 г. Фото: byzantica.ucoz.ru

По-новому поглянути на події тисячолітньої давності пропонує наш постійний автор, протоієрей Володимир Долгих.

14 жовтня Православна Церква відзначає всім нам добре знайоме і близьке свято Покрови Пресвятої Богородиці. Напередодні торжества хотілося б поділитися деякими міркуванням щодо того, що ми, християни, можемо винести для себе з подій більш ніж тисячолітньої давності.

Для початку коротко згадаймо, що ж послужило причиною встановлення свята. Орієнтовно в IX (за деякими іншими даними Х) столітті, чи то росіяни, чи то сарацини обложили Константинополь. Над столицею Візантії, вже не вперше, та й не востаннє, нависла загроза захоплення. Благочестиві греки, навчені досвідом попередніх поколінь, зібралися у Влахернському храмі для спільної молитви, щоб випросити у Бога допомоги в боротьбі проти чергових варварів. Ця допомога була явлена через його Пречисту Матір. З усіх молитовників бачення знамення, в якому Богородиця розпростерла свій Покров на знак захисту, сподобилися лише юродивий Андрій і його учень Епіфаній.

Чому з усієї кількості християн радості бачити Богородицю удостоїлися лише двоє?

Виникає запитання, чому все так сталося? Я маю на увазі не облогу Константинополя, а чому з усіх молитовників-християн радості бачити Богородицю удостоїлися лише двоє? Відповідь, звичайно ж, очевидна – вони подвижники, майбутні святі. Але тільки ось подвиг святості цей абсолютно унікальний.

Сьогодні ми звикли, що юродивим називають всякого дивака або відверто божевільного. Але християнське розуміння юродства носить абсолютно парадоксальний характер, тому-то цей рідкісний подвиг досить важко визначити чи класифікувати.

Російський літературознавець, історик і філософ Георгій Федотов у своїй відомій праці «Святі стародавньої Русі», говорячи про подвиг юродства, вказує на такі його характерні моменти як:

  1. Аскетичне нехтування марнославством, завжди небезпечного для чернечої аскези. У цьому сенсі юродство є удаване безумство або аморальність з метою цькування від людей.
  2. Виявлення протиріччя між глибокою християнською правдою, поверхневим здоровим глуздом і моральним законом з метою висміяння світу (I Кор. I-IV).
  3. Служіння світу в своєрідній проповіді, яка відбувається не словом і не ділом, а силою духу, духовною владою особистості, нерідко наділеної пророцтвом.

Причому, «лише перша і третя сторона юродства є подвигом, служінням, трудництвом, мають духовно-практичний сенс. Друга служить безпосереднім виразом релігійної потреби».

Подвиг юродства на Русі особливо шанували і багато в чому був формою християнського подвижництва, що відбиває національний російський характер. Не дивлячись на це, Грецька Церква шанує 6 юродивих, серед яких є якраз блаженний Андрій (до речі, слов'янин за походженням), про якого ми і говорили.

Можна сказати, що Спаситель був найвідомішим юродивим.

Звернімося до слів апостола Павла: «Бо коли світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то благоугодно було Богу юродством проповіді спасти віруючих» (1Кор 1, 21). У наведеній цитаті міститься та думка, що з точки зору світу, християнство є божевіллям, юродством свого роду. Продовжуючи цю думку, можна сказати, що Спаситель був найвідомішим юродивим. Ми ж, християни, у своєму прагненні наслідувати Христа також ставимо себе в положення юродства по відношенню до зовнішнього світу. Пам'ятаєте, як в словах пісні Леоніда Дербеньова:

Нехай цей світ
Вдаль летить крізь століття,
Та не завжди

По дорозі нам з ним.

Загалом, до чого ці міркування? Виходить, що християни – юродиві у відношенні до світу, а юродиві – юродиві у відношенні до християн. Зрозуміло, що наведена думка є досить умовною, безумовним є лише той факт, що ми, одного разу переступивши поріг храму, залишилися в ньому, тому що пережили особисту зустріч із Богом. Якийсь час Він «ніс нас на руках», потім потрібно було «йти своїми ногами». І ось тут починаються духовні проблеми. З кожним новим «кроком» робити наступний стає все складніше і складніше. Поступово відбувається звикання до святині, ми вже не відчуваємо колишнього страху і благоговіння, а духовне життя замикається в якесь кільце циклічного виконання молитовних правил і походів у храм.

Виходить, що християни – юродиві у відношенні до світу, а юродиві – юродиві у відношенні до християн.

Зовсім інша ситуація була у блаженного Андрія. Взявши на себе подвиг юродства, терплячи насмішки, побої, образи, голод і спрагу, холод і спеку, випрошуючи подаяння і тут же віддаючи зібрані кошти іншим жебракам, він постійно перебував у стані прямолінійного руху до Христа. Його серце завжди було відкрито назустріч розпростертим на Хресті рукам Спасителя. Ось тому, не дивлячись на благочестя християн, що оточували його в храмі, бачення Богородиці спромоглися лише Андрій із учнем.

Покров Пресвятої Богородиці. Походить з церкви Покрова Кіжського цвинтаря; Росія. Карелія; XVI ст. Фото: ruicon.ru

 

Ну а нам з вами, наслідуючи подвиг святих, необхідно постійно шукати нові засоби і форми для самопонудження, намагатися робити трохи більше, ніж ми звикли. «Возлюби працю: вона, в поєднанні з постом, молитвою і бдінням, звільнить тебе від усіх скверн, – пише преп. Антоній Великий, – тілесна праця доставляє серцю чистоту; чистота серця служить причиною того, що душа приносить плід».

Ось як раз «плодів душі» нам і не вистачає. Співбесідуючи самі з собою, ми часто говоримо, що втома від робочого дня, турбота про сім'ю та інші праці нас об'єктивно вимотують, а тому і повалятися на дивані, посидіти за комп'ютером або скоротити молитовне правило ми ніби як об'єктивно можемо собі дозволити. По-людськи – так-то воно так, а ось по-християнськи…

І тут зі словами підтримки і натхнення звертається до нас преп. Єфрем Сирин, який говорить, що гіркий кінець всякого неробства, працюючи, ти може і захлянеш, але згодом повеселишся: «Не бійся праці і не кажи: «Не знемогти б мені»; уявляй краще в думці, що всі святі (працею) і стражданнями догоджали Богові… Люби працю в цей короткий час (життя), щоб спочивати навіки… Будьте чадами послуху у трудах, щоб стати батьками в спокої».

Праця – це запорука справжнього Богобачення, якщо не в цьому житті, то в вічності.

Тяжкий, звичайно ж, для нас буває як труд фізичний, так і духовний, але важливим є і саме ставлення до нього. Для цього святитель Іоанн Златоуст нагадує нам, що працю Господь на людину наклав не для покарання і муки, але для напоумлення і навчання. Тут же і святитель Ігнатій (Брянчанінов) нагадує, що без праці «серце не зажуриться, [а] молитва буде безсилою і неістинною».

Праця – це запорука справжнього Богобачення, якщо не в цьому житті, то в вічності. Кожному, звичайно, конкретних вказівок «що ж робити?» не складеш, але й «ходити по колу» ми теж не маємо права. Ми ж з вами юродиві, тож будьмо юродивими до кінця.

Ми чітко знаємо куди йдемо й чого прагнемо, а тому, за словом преп. Макарія Єгипетського: «Труди молитви і посту та інших справ потрібно переносити з великим задоволенням і доброю надією. Квіти ж і плоди трудів визнавати діями духу».

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Співслужіння з католиками патріарха Варфоломія і ченців Афону - це:
просто спільна молитва, яка говорить про єдність християн
0%
падіння глави Фанару, католики - єретики, молитися з ними неприпустимо
38%
очевидні кроки до унії з Ватиканом
62%
Усього опитано: 8

Архів

Система Orphus