Як навчитися чути Господа з першого разу: чому вчить Книга пророка Іони

Пророк Іона. Фото: foma.ru

Кожен із нас може миттєво опинитися на місці Іони, в «череві кита», – так Господь намагається достукатися до нас.

Напевно, подібна ситуація в тому чи іншому варіанті траплялася з кожним із читачів: прекрасно розуміючи хибність обраного шляху, ми продовжуємо йти тією ж дорогою, наполягаємо в своїй неправоті, розбиваємо, нарешті, лоб, а потім, загнані в кут, волаємо до Бога що є сили: Господи, помилуй! Знайоме, чи неправда?

А як щодо загостреного почуття справедливості? Ми по-фарисейськи молимося про «тих, хто ненавидить нас і хто образив», але в той же час жадаємо простої і зрозумілої земної справедливості по відношенню до наших особистих кривдників. А є ще вороги Церкви і Вітчизни, і якщо з особистими образами з горем навпіл виходить змиритися, то зрозуміти любов до ворогів, заповідану в Євангелії, – дуже складно. І ми приміряємо на себе роль Вищого Судді: щоб негідники отримали по своїх справах, праведники (і я, такий білий і пухнастий, десь у їх числі) благоденствували, а лиходії і грішники загинули нерозкаяними. Та що там далеко ходити –  «з них же перший есмь аз».

На початку цього року, з активізацією захоплень храмів адептами новоствореної ПЦУ, в селі на моїй малій батьківщині відбувся «перехід громади». Перехід, природно, «мирний», як повідомили тоді патріотичні ЗМІ. Правда, замки на храмі зрізали болгаркою під покровом ночі, людей, присутніх захистити свою святиню від наруги, затаврували «москалями», а батюшку, який відмовився залишати своїх парафіян, тепер тероризують і залякують: то вікна вночі розіб'ють, то делегація глибоко віруючих сильно напідпитку після півночі прийде поговорити, то і так переляканих всім цим дітей священика в школі цькують.

Ми по-фарисейськи молимося про «тих, хто ненавидить нас і хто образив», але в той же час жадаємо простої і зрозумілої земної справедливості по відношенню до наших особистих кривдників.

От чесно, я намагаюся викликати в собі якесь співчуття до цих людей, адже розумію, що вони просто обдурені тотальною пропагандою, їх треба жаліти і молитися про них, як про заблукалих. Більш того – намагаюся молитися. Але пару тижнів тому сталося те, після чого я злякалася самої себе: молодий чоловік, який зрізав замки з храму і бив своїх односельців на паперті, раптово покінчив життя самогубством, повісившись на дверях власного будинку.

Почувши цю моторошну новину, я раптом відчула щось схоже на зловтіху, що заворушилося в глибині душі, – мовляв, по заслузі йому. І це справді страшно. Адже прощення, милосердя, любов до кожного, і в першу чергу до ворога, – це і є основа нашої віри. І Євангеліє, і книга пророка, про якого піде мова в цій історії, підтверджують це. Дуже часто ми уподібнюємося йому в нашому завзятті до земної справедливості, власноруч віднімаючи у винних шанс покаятися. Нехай навіть це відбувається лише в нашій свідомості.

* * *

Пророк Іона – наступник пророка Єлисея, жив на рубежі VIII-ІХ століть до Різдва Христового на півночі Галілеї, недалеко від Назарета. За однією з версій Переказу, його мати була тією самою вдовою з Сарепти Сидонської. Пам'ятаєте: під час голоду за молитвами пророка Іллі воскрес її маленький син, а в засіках бідної жінки не виснажувалися масло і борошно. Як би там не було, все подальше життя Іони було наповнене безліччю чудових подій. Він став провісником (до речі, ім'я Іона, по одному з прочитань, означає «Голуб») долі ізраїльського народу і швидкого приходу Спасителя світу.

Життя пророка розгорталося досить цікаво. Спочатку Господь велів Іоні відправитися в Ніневію й оголосити місцевим мешканцям, що чаша Божого терпіння переповнена. Ніневія, як говорить нам Біблія, була «місто велике» в Ассирійській державі, і недобра слава про її розпусних і жорстоких жителів-язичників ширилася по всій окрузі.

Іона дотримувався загальноприйнятої тоді думки, що всі язичники – вороги Бога й заслуговують лише Його гніву й покарання, але ніяк не ласк і любові. Про таку точку зору євреїв знали і ніневіняни, тому відправитися до них із подібною місією означало приблизно те ж, що посеред зими розбудити сплячого ведмедя прямо в барлозі. Це ми зараз знаємо, що Господь безмежний у своєму милосерді і бажає спасіння всім, а тоді, впевнений у власній правоті, Іона вирішив послухатися Божого наказу. Він сів на корабель і відправився, за уявленнями сучасників, на край тодішнього світу – в Фарсис, фінікійську колонію на Іберійському півострові.

Господь дав Своєму пророку ще один шанс для напоумлення. На морі піднявся сильний шторм, і суденце з переляканими людьми кидало на всі боки. Мандрівникам загрожувала загибель, і вони стали волати про допомогу до своїх богів. Іона, говорить нам Біблія, «спустився у нутро корабля, ліг і міцно заснув». Складно уявити, як під час бурі у нього це вийшло, і цілком можливо, що це алегоричне вираження – він спробував сховатися від самого себе, провалившись у забуття, лише б вгамувати совість, не виконувати волю Бога.

Прощення, милосердя, любов до кожного, і в першу чергу до ворога, – це і є основа нашої віри.

Іону розбудив капітан корабля – мовляв, гинемо, всі моляться, помолися і ти. Але буря не вгавала, і тоді мандрівники припустили, що серед них є великий грішник, і стихія вирує через нього. Кинули жереб, і він випав на Іону. Той і сам зізнався, що біжить від імені Господа, і попросив кинути себе в море, запевняючи, що буря вщухне. У цьому – і відгомони майбутнього євангельського «покласти душу за други своя», і усвідомлення своєї вини перед Богом, і жертовний подвиг. Ця жертва для Іони – єдиний спосіб порятунку супутників. Хоча ті, схоже, не замислювалися про якісь підтексти і просто кинули нещасного за борт.

Буря і справді вщухла, а Іону, який бився на хвилях, проковтнула велика риба, даг гадол – йдеться в єврейському тексті однойменної книги. У церковнослов'янській мові велику морську істоту (рибу або тварину) називають китом. Звідси і наше уявлення про те, що пророк опинився в череві цього морського гіганта. Біблія підкреслює, що Іона був у череві кита три дні і три ночі і весь цей час молився й волав до Господа, а потім звір випустив його на берег. Цього разу без частки страху пророк відправився з проповіддю до ассірійців. На його подив, городяни щиро розкаялися у скоєному, і Ніневія уникла загибелі. До речі, місто простояло ще 200 років після описуваних подій і було зруйноване під час війни в 610 р. до н. е. 

Цікаво, що в Євангелії ніневітяни виступають символом смирення і покаяння: «встануть на суд із кодлом сим, і засудять його, бо вони покаялися проповіді Іониній, а ось тут більше від Іони», – напише потім Лука.

А що ж пророк? Його вкрай розчарувало, що Господь помилував язичників. Він оселився в курені неподалік від міста і жив там, охоплений сумнівами. У відповідь Господь знову послав диво: буквально за ніч над укриттям Іони виросла рослина (гарбуз, за однією з версій, або деревце, за іншою), в тіні якої можна було сховатися від страшної спеки. Вже наступного дня вона засохла, пророк знову мучився від спеки і шкодував загиблу рослину.

– Ти шкодуєш про рослину, яку ти не ростив, за якою не доглядав, не удобрював, яка виросла за одну ніч, – звернувся до нього Господь і запитав: – Чи мені не пошкодувати Ніневії, міста великого, в якому більше ста двадцяти тисяч осіб, які не вміють відрізнити правої руки від лівої, і безліч худоби?

* * *

Ось така історія. Але це ж казка, скаже хтось із читачів. Цілком можливо, – відповість віруюча людина. Може, не казка, але притча або, кажучи мовою сучасної літератури, альтернативна історія. І дивитися треба на її сіль, а не на деталі. Хоча і з деталями не все так однозначно. Як я вже згадувала, у звичному для нас викладі сказано, що Іону проковтнув кит. Буквальне сприйняття спровокувало уїдливі зауваження атеїстів, що вказують на будову глотки блакитного кита, який нездатний проковтнути навіть велике яблуко, не то що людину, в його раціоні – креветки і криль.

Британець доктор Рансон Гарвей у своїх записках згадував про експеримент, коли його друг вирішив підтвердити правдивість біблійної історії і заліз в повітряну камеру мертвого кита-фінвала (обсягом майже 200 м3), підтвердивши, що кисню всередині цілком достатньо для підтримання життя людини протягом трьох діб. Тут же можна згадати й про моряка з англійського китобою «Зірка Сходу». У 1891 році про нього писала вся світова преса. Тоді матроси поранили великого кита й довго намагалися добити тварину. У метушні ніхто не помітив, куди поділися два їхні товариші. Вже в процесі оброблення туші зі шлунка кита дістали одного з них – живим! Прийшовши до тями, Джеймс Бартлі (так звали щасливчика) розповів про свої пригоди. Нам точно не відомо, про що думав, виживши, моряк, перебуваючи в китовому шлунку, але з Книги пророка Іони знаємо в точності, що в цей момент відбувалося з пророком:

І молився Йона до Господа, Бога свого, з утроби тієї риби, та й казав: Я кликав з нещастя свого до Господа, і відповідь дав Він мені, із нутра шеолу кричав я, і почув Ти мій голос! І Ти кинув мене в глибочінь, у серце моря, і потік оточив був мене. Усі хвилі Твої та буруни Твої надо мною пройшли.

І сказав я: Я вигнаний з-перед очей Твоїх, проте ще побачу я храм Твій святий.

Вода аж по душу мене обгорнула, безодня мене оточила, очерет обвиває кругом мою голову!

Я зійшов аж до споду гори, а земля її засуви стали за мною навіки! Та підіймеш із ями життя моє, Господи, Боже Ти мій!
Як у мені омлівала душа моя, Господа я спогадав, і молитва моя ця до Тебе долинула, до храму святого Твого!
Ті, що тримаються марних божків, свого Милосердного кидають.
А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю. Спасіння у Господа!

Отже, ми бачимо, що Іона покладається на Бога. Він уже не біжить від Нього, як тоді, сідаючи на корабель, адже Господь дав йому таку можливість. І ми, в глибині душі сміючись над наївністю пророка, повинні розуміти, що кожен із нас може миттєво опинитися на його місці, в «череві кита», – таким морським чудовиськом можуть бути обставини нашого життя, проблеми, лиха й навіть ми самі, у власній упертості, зневірі, черствості або бажанні догодити собі – щоразу, коли відвертаємося від Бога, закриваємо очі на Його заповіді або відходимо від Його слів.

Пророк почув і прислухався до голосу Бога, хоч і не з першого разу, а скільки разів ми ігноруємо Його голос, звернений до нас? Часом Господь вже не просто говорить до нас обставинами життя, а буквально кричить, а ми, як пророк Іона, закриваємо вуха своєї душі й біжимо. Та от тільки від себе не втечеш, скільки не прикидайся.

Ми повинні розуміти, що кожен із нас може опинитися на місці Іони, в «череві кита», – таким морським чудовиськом можуть бути обставини нашого життя, проблеми, лиха й навіть ми самі.

Те, що Господь посилає нас у «черево кита», – мабуть, єдиний спосіб зробити так, щоб ми почули Його, достукатися до нас. Хвороби, випробування, невдачі, або стан, що називається зараз депресією, – одним словом те, що змушує нас переглянути життя або своє до нього ставлення. Пам'ятаєте, як у тій притчі про сліди на піску: в момент найвищого відчаю, коли було найважче, на піску залишилися сліди тільки однієї пари ніг – Господь взяв людину на руки і поніс.

Як уникнути попадання в «китове черево»? Відповідь проста і складна одночасно, причому вона була такою і за часів пророка Іони, залишається такою ж і в наші дні: вчасно зупинитися, прислухатися і почути голос Бога. Бога, Який завжди поруч.

Часто ми самі звертаємо з дарованого шляху, не відчуваємо Його присутності і занурюємося в чорний морок. Але варто звернутися, як це зробив Іона, «з глибини», – і Спаситель виведе на світло Боже. Так само, як вивів на сушу Іону. Прикро тільки, що кожного разу нам обов'язково треба потрапити в це «черево кита», щоб зрозуміти: вибратися звідти і жити спокійно можна лише чуючи Бога. Чуючи з першого разу.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чи повинен Фанар піддати Філарета забороні за розкол ПЦУ?
так, потрібно позбавити сану, якщо не покається - анафема
8%
ні, Фанар вже не має влади над Філаретом
21%
мені все одно, нехай фанаріоти і розкольники самі розбираються
71%
Усього опитано: 38

Архів

Система Orphus