Про званих на шлюбний бенкет: чому в наш час «місія» зазнає невдачі

Притча про званих і обраних. Фреска. Фрагмент. Фото: troitse-paraskevo.ru

Притча «Про званих на шлюбний бенкет», що читається в 14-ту неділю по П'ятидесятниці, одна з найсумніших. Її печаль – у гіркій правді – людям Бог не потрібен.

Не всім, звичайно, але дуже багатьом. Щонеділі я переконуюся в цьому знову й знову. Літургію я служу в кафедральному соборі і бачу, що кількість людей, які приходять на ранню службу, складає не більше 0,1 відсотка із загальної кількості мешканців, які живуть у ближніх будинках. Кількість причасників під час недільної служби – це і є той малий залишок, який погодився прийняти запрошення на Шлюбний Бенкет Агнця.

Це спонукає задуматися багато про що. Чому так відбувається? Якщо ми подивимося на те, як сьогодні живе світ, то можемо безпомилково зробити один невтішний висновок: більшості людей потрібно тільки кілька речей – спокійне життя, смачна їжа, безпека, впевненість у майбутньому, стабільність, більш-менш комфортні умови побуту. Практично будь-яка людина завжди готова робити зусилля для досягнення цих цілей. Вона буде виснажувати себе в спортзалах для того, щоб бути красивою й здоровою. Вонастане важко і наполегливо працювати, щоб купити автомобіль, побудувати будинок, красиво одягнутися. Людина, за замовчуванням, завжди готова витрачати свою енергію, якщо знає, що в результаті отримає видимий результат у вигляді тієї чи іншої форми вигоди для себе.

Єдиним слабким місцем у цій зрозумілій і простій логіці є очевидність неминучої смерті, яка зведе до нуля всі життєві досягнення й здобутки. Але, не маючи можливості вирішити цю проблему так, щоб не постраждала вся гедоністична конструкція сенсу життя, людина знайшла один «розумний» вихід. Вона вважає за краще про смерть не думати зовсім. Якщо не виходить закрити дірку в стіні, то можна спробувати закрити її картиною.

Єдиним слабким місцем в цій зрозумілій і простій логіці є очевидність неминучої смерті, яка зведе до нуля всі життєві досягнення й здобутки.

Людей можна зрозуміти. Взяти запрошення на Шлюбний Бенкет Вічного Життя і дати свою згоду на участь в ньому означає тільки одне – зруйнувати цілісність тієї моделі звичного життя, за яким живуть всі. Тому що служити й Богу, й мамоні не вийде при всьому бажанні. У людини в душі лише один акумулятор. І основний об'єкт, на який вона буде витрачати свої життєві сили, може бути тільки один – або Бог, або світ.

Якщо ми вибираємо Бога, то основна наша увага, більшість наших бажань, зусиль, праць, осмислених дій має бути направлено на Нього і на спасіння своєї душі. І лише мала частина енергії тіла й душі буде віддана на світ для того, щоб в ньому якось виживати. Якщо ж ми вибираємо світ, то якась мала частина, можливо, і залишиться для Бога, у вигляді невеликого молитовного правила або епізодичного відвідування храму, але принципової перебудови душі й преображення всієї внутрішньої людини від цього не станеться. Тобто шлюбний одяг, необхідний для участі в Шлюбному Бенкеті Агнця, мінімальними зусиллями не зшити.

Якщо не виходить закрити дірку в стіні, то можна спробувати закрити її картиною.

 

Причина відмови від Бога – відсутність віри й розуміння того, що земне життя «життям» може бути назване лише умовно. Це лише наступний, після внутрішньоутробного, етап підготовки та розвитку душі. Справжнє життя почнеться після остаточних пологів, тих, які наші медики позначили «біологічною смертю». Взагалі, все вищевикладене не є якимось відкриттям, це і так зрозуміло. Але що з цим робити, і хто в цій бездушності людських душ винен?

У цьому місці я повинен буду зробити найстрашніший для себе висновок. Я винен! Ми всі винні. Біда в тому, що всі наші слова, проповіді, публікації, т. зв. місіонерська робота не буде варта нічого, якщо ми в самих собі не будемо нести щось таке, що переконає наших слухачів і читачів в істинності наших слів.

Шлюбний одяг, необхідний для участі в Шлюбному Бенкеті Агнця, мінімальними зусиллями не зшити.

 

Духовенство, та і будь-яка церковна людина, є той розсильний, якого Бог посилає дати запрошення на Його Шлюбний Бенкет тим людям, які перебувають поза церковним порогом. Якщо в нас самих не буде живої, іскристої благодаті Духа Святого, якщо з наших очей не буде виходити Світло вічного життя, нам ніхто не повірить. Наші слова зависнуть у повітрі порожніми звуками, а написані букви розіб'ються об глуху стіну нерозуміння. Ми весь час говоримо й пишемо про Христа, в той час, як люди чекають, коли ж ми Його явимо в самих собі.

Нині ми живемо в такий час, якого ніколи не було в історії Церкви. В найсвятіші часи Святої Русі й у найзолотіші часи золотого століття розквіту Православ'я у нас ніколи не було такої великої кількості якісної, мудрої, доброї віро - і морально-повчальної літератури. Біблія, духовні книги є буквально в кроковій інтернет-доступності. І в цей же час ми спостерігаємо: віра бідніє, зло набирає все більшої сили, інтерес до спасіння душі, молитви, до духовного життя зменшується чим далі, тим більше. Значить справа не в відсутності поінформованості, а в збіднінні носіїв святості, які могли б стати зримими прикладами того, що це «працює».

Якщо в нас самих не буде живої, іскристої благодаті Духа Святого, якщо з наших очей не буде струменіти Світло вічного життя, нам ніхто не повірить.

Не вистачає тих, хто зміг би донирнути до похмурих глибин, в які все далі йде від Бога людство. Якщо ми хочемо достукатися до серця людини, нам самим потрібно спочатку дотягнутися до «серця» Бога. Іншого шляху немає. Наша біда в тому, що ми розділили проповідь, богослов'я й духовну практику. Одне випливає з іншого. Проповідником і богословом може бути тільки аскет і молитовник; і в той же час святий подвижник благочестя і є істинним проповідником і богословом. Занепад святості тягне за собою й загальний занепад віри.

Який висновок ми повинні зробити з цих міркувань, запитаєте ви? Дуже простий. Для початку постарайтеся зробити хоча б мале: нехай кількість часу, які ви відводите для молитви, буде, як мінімум, у два рази більша, ніж та, що ви проводите за комп'ютером. Спробуйте ті хвилини життя, які ви витрачаєте на читання й написання коментарів, витратити на уважну Іісусову молитву. Простіше кажучи, не потрібно витрачати дорогоцінний час на пустодумство, марнослів'я і пустописання.

Краще витратіть його на те, щоб здобути в собі Дух Святий. І тоді тисячі, яким потрібно видати запрошення на Шлюбний Бенкет Агнця, до вас самі потягнуться.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Чому патріарх Олександрійський визнав ПЦУ?
зрозумів, що ПЦУ не розкольники, а канонічна Церква
21%
не зміг відмовити патріарху Варфоломію
7%
здався зі страху перед Фанаром і зовнішніми силами
72%
Усього опитано: 29

Архів

Система Orphus