Архієпископ Варсонофій: «Цих людей вражає духовний імунодефіцит»

Архієпископ Вінницький і Барський Варсонофій (Столяр)

Чому архієреї і священики йдуть в розкол, – архієпископ Вінницький і Барський Варсонофій (Столяр).

– У кожного, думаю, є свої мотиви. Але ж найголовніше, що ми, єпископи, послідовники апостолів, так само і священики, покликані нести людям Слово Боже – слово Істини. І, природно, керуватися у своїх діях Священним Писанням, церковними законами і вести людей до Христа. Ті священики і архієреї, які пішли в розкол, можливо, втрачають орієнтири. Нещодавно один старець на Афоні сказав: «У духовному плані цих людей вражає, свого роду, інфекція – духовний імунодефіцит. Така хвороба, на жаль, у них».

«Єпископське служіння – це не високий сан, а, в першу чергу, подвиг»

– Можливо, все починається з гордості – причини багатьох падінь. І, звичайно, спрацювала людська слабкість – щось комусь пообіцяли, наприклад, в кар'єрному просуванні. Таке ж може бути не тільки зі світськими людьми, а й з архієреями, і священиками. Ворог роду людського працює з усіма, але особливо ченці, священики і церковні ієрархи  піддаються дії темних сил. І десь не встояв чоловік. Хоча він і розуміє свою головну місію – нести Христа.

Єпископське служіння – це не високий сан, а, в першу чергу, подвиг. А якщо людина в служінні побачила тільки сан, блага і переваги, то в цьому люди спокушаються. Як ми бачимо, ця нова структура має дуже велику підтримку влади на всіх рівнях. І які перейшли в неї, обіцяють всі блага. Думаю, цей аргумент теж спрацьовує. Можливо, він навіть є визначальним, і на нього ведуться священики і архієреї. А на противагу говориться, що якщо ви не перейдете, то будете піддаватися випробуванням і мати багато проблем.

«Вони обурюються, що їх називають іудами і зрадниками»

– Що насправді у них в душах, ми не знаємо. Але ми дивимося по їхніх справах, на скільки їхня віра праведна і сильна. Справи говорять багато про що. Вони обурюються, що їх називають іудами і зрадниками. Але ж за вчинками і діями так виходить. І якщо люди зраджують Церкву, виникає питання до їхньої віри, до її стержня. Значить, вони більше дивляться не на Христа, а на ті блага, які їм пообіцяли. Хоча все це подається під прикриттям єднання.

Так, ми хочемо єднання, хочемо, щоб спаслися всі люди, і теж переживаємо за них. Але є ж правила і канони церковні, і тільки в цій площині ми можемо всіх поєднати.

Як у світському світі діють свої закони і правила, так і в духовному житті, у церковних питаннях ще більше потрібно дотримуватися встановлених, перевірених сотнями століть канонів.  А без правил буде не єднання, а хаос. Але якщо Константинополь визнав канонічною церкву, яка на 98% складається з неканонічних ієрархів і священиків, то це може стати небезпечним прецедентом. Через п'ять-десять років все просто розвалиться.

«На вигляд воно, начебто, однакове, але суть зовсім різна»

– Розумію, що далеко не всім нецерковним людям зрозумілі терміни «неканонічний», «безблагодатний» і т. п.. Але коли вони в світському житті стикаються з подібними явищами, їм відразу стає ясно. Якщо людина вибирає, до кого піти лікуватися, вона ж не тільки на табличку на дверях дивиться. Їй важливо, щоб у лікаря були хороша освіта і досвід у своїй спеціальності, щоб він володів певними навичками і якостями. Просто надіти білий халат і написати про себе «лікар такий-то» недостатньо. Але скільки таких прикладів, коли реклама в медицині та інших сферах не відповідає дійсності.

Та ж аналогія з ліками, коли замість таблеток з лікувальними властивостями продають крейду, у розрахунку на ефект плацебо. Так, цей білий порошок начебто і не шкодить, але він і не допомагає. На вигляд воно, начебто, однакове, але суть абсолютно різна. І шкода очевидна, тому що, приймаючи замість ліків «пустушку», хвора людина втрачає час. Лікувальної дії немає, хвороба прогресує, і через тиждень-другий знадобляться більш радикальні заходи або може стати вже пізно.

Так і в духовному плані, якщо людина не має благодаті вилікувати душу, то з часом духовні хвороби збільшуються, і вона може духовно померти.

Розкольники свідомо обманюють людей

– У ПЦУ майже немає монастирів і ченців – духовного життя немає. Тому що монастирі – це особливі духовні лікарні, де люди усамітнюються і проводять час у подвигу і молитві. І вже потім можуть допомогти тим, хто приходить до них за духовною допомогою. Тому і священики, і миряни тягнуться до монастирів. Там можна легше відкрити душу Богу, отримати життєво важливу пораду старця, ченця. Можливо, вони не мають високих богословських знань, але коли людина більшу частину свого часу поєднана з Богом у молитві, то вона і просвіщається від Бога. Господь відкриває таким людям істину. Вони мають особливу благодать від Бога. Вже по одній цій ознаці можна визначити, де благодатна Церква, а де організація, яка просто носить назву церкви, але духовного життя там немає.

Христос здійснює таїнства через руку священика. Але щоб священик міг стати служителем Христа, потрібна апостольська благодать. Апостолів Господь послав на проповідь, і вони в день П'ятидесятниці отримали благодать Святого Духа, яка через Миропомазання і Рукоположення передається наступним поколінням. Якщо ця «ниточка» обірвана, то ті, хто називають себе архієреями і священиками без канонічного висвячення, не можуть виконувати функції духовних лікарів. Зовні вони начебто на них схожі, але невидима сила благодаті Божої діє лише там, де є апостольська спадкоємність. 

Як ми знаємо, розкольники, колишні Київський патріархат і Автокефальна церква, такої благодаті позбавлені. Філарет був заборонений у служінні, тому всі хіротонії, які він виконував протягом більш ніж 25 років, – неканонічні. І абсолютна більшість тих, хто входить в структуру ПЦУ, не має апостольської спадкоємності. Їхні «висвячення» – одна видимість, вони безблагодатні. 

Це дуже сумно, тому що вони свідомо обманюють людей, які їм повірили.

Записала Марина Богданова

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
Система Orphus