Про недовіру Богу і життя про запас

«Ізраїльтяни збирають манну». Жікле. 1869 р.

Розмірковуючи про стосунки людини і Бога, неможливо обійти увагою історію народу Ізраїльського.

Неможливо забути і багато-багато свідчень промислу Божого про людей, його невсипущої турботи про наші життєві і духовні потреби. 

Одним із свідчень такої турботи є історія про те, як Господь годував Свій народ під час довгої подорожі пустелею. 

«І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні» (Вих.16:4).

Господь пообіцяв давати людям їжу щодня в тій кількості, якої вистачило б для насичення всіх. Але люди нарікали, не вірячи Господу.

«І промовив Господь до Мойсея, говорячи:
Я почув ремствування Ізраїлевих синів. Промовляй до них, кажучи: Під вечір будете їсти м'ясо, а рано насититесь хлібом, і познаєте, що Я Господь, Бог ваш!
І сталося ввечорі, і знялися перепелиці, і покрили табір. А рано була верства роси навколо табору.
І піднялася верства тієї роси, аж ось на поверхні пустині щось дрібне, вузькувате, дрібне, немов паморозь на землі.
І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: Ман гуґ, бо не знали, що то. А Мойсей відказав їм: Це той хліб, що дав вам Господь на їжу.
Це те, що про нього Господь наказав: Збирайте з нього кожен у міру їди своєї, гомер на голову, за числом ваших душ: візьміть кожен для того, хто в наметі його»
(Вих.16:11-16).

Мойсей сказав, щоб люди не набирали манну про запас, не залишали її на наступний день, а збирали тільки те, що могли з'їсти за день. І кожен день, крім дня спокою – суботи, манна сходила слідом за росою, люди наповнювали нею свої сховища, а в день шостий сходило стільки манни, щоб вистачило людям харчуватися два дні.

Але не всі послухали Мойсея. Деякі люди набирали манну і залишали її на наступний день. Тоді, за ніч, вона псувалася – в ній заводилися черви, і вона смерділа. І такі вчинки народу засмучували Господа. 

Історія про манну – історія про довіру людини до Бога. Не день і не два Господь посилав своєму народу їжу. 40 років, весь час подорожі ізраїльського народу по пустелі, люди знаходили прожиток. І навіть серед тих, хто переконувався в постійності Господній, перебували ті, хто починав нарікати. Знаходилися ті, в кому віра, довіра Богу, поступалися місцем надії на себе. 

Скільки в нашому житті прикладів, коли ми і самі, проявляючи життєву мудрість, збираємо, відкладаємо, запасаємо... 

Та й світ часто говорить нам: «На Бога сподівайся, але сам не схиблюй». Як це схибити? Не відкласти на завтра? Не запасати «на чорний день»? Не побачити, що біля тебе є хтось голодний або нужденний, а приховати в глечику те, що маєш, тому що завтра може і не бути?....

Спробуємо відповісти на запитання. А для чого все це? Щоб мати повне право радісно і самовдоволено вигукнути: «Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!» (Лук. 12:19).

Як тільки ми починаємо думати про запас про запас-ми відмовляємося від промислу Божого про нас. Ми беремо на себе те, чого, за визначенням, нести не зможемо. Але не маємо розуму і мудрості зізнатися собі в цьому. Не маємо віри в Бога, щоб поступитися Йому те, що Він Сам обіцяв нам і Сам виконує завжди. Наполегливо і не виконуємо слів його:

«Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло?
Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?
Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного?
І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, не працюють, ані не прядуть.
А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них.
І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!
Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось?
Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно.
Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться»
(Мф.6:25-33).

Забуваємо про ці обітниці. Беремо на себе непомірну ношу турбот. А коли єство наше, природно, не витримує – починаємо нарікати. Впадаємо в смуток, не бачачи виходу... 

І щастя наше, якщо вчасно зрозуміємо помилку. Припинимо цей безглуздий і нескінченний біг. Але часто просто вважаємо, що помилилися з предметом накопичення. Вибрати правильний предмет – точно буде щастя... А щастя все немає і немає. 

Дивимося навколо і не бачимо підтвердження правил Господніх. Квітка хіба може цвісти про запас? Хіба скульптор може створити шедевр із запасом? Серце наше хіба може битися про запас? Або бачити, дихати ми можемо про запас, на завтра? Спробуйте про запас любити. Спробуйте про запас молитися... 

Все життєво важливе дається як манна – зараз, і через мить, через годину, через день – точно буде дано. Безсумнівно, буде дано рівно стільки, скільки відміряє Господь.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Повлияют ли протесты против формулы Штайнмайера на церковную ситуацию?
Чи вплинуть протести проти формули Штайнмайера на церковну ситуацію?
5%
так, активізація націоналістів призведе до нового тиску на УПЦ
27%
ні, політичні протести не впливають на Церкву
27%
потрібно молитися і не думати про політику
41%
Усього опитано: 22

Архів

Система Orphus