Як кімната священика у в’язниці може стати центром Землі

19 Жовтня 2017 03:00
504
Як кімната священика у в’язниці може стати центром Землі
«Церква, в якій не проповідують Христа, не Христова», – завжди наголошував архієпископ Іоасаф (нині митрополит). Кожен християнин (тим більше священик) як громадянин держави має право на патріотичні і, навіть, націоналістичні погляди. Але в храмі, як в посольстві Небесного Єрусалиму, всі повинні бути Христовими – незалежно від національності і кольору шкіри.

Українська Православна Церква – найбільша конфесія в Україні – єднає людей зі сходу і заходу, півночі та півдня, з Карпатських гір та Донбасу, Чорнобиля і берегів Чорного моря, людей різних вікових категорій та соціальних прошарків, людей розбіжних політичних систем та світоглядних позицій. І всі ці мільйони людей об’єднує «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх» (Ефес. 4, 5-6).

На Львівщині, у Дрогобичі, є виправна колонія № 40. На території в’язниці знаходиться три храми різних конфесій. У нашому храмі Сорока Севастійських мучеників трудяться три священики. Ми служимо Божественні Літургії та молебні, а також ведемо недільну школу. Маємо раз на місяць «День духовного спілкування» – майже цілий день проводимо у в’язниці. Спілкуємось, п’ємо чай чи каву (такі міцні, що дві ночі після того неможливо заснути), читаємо і тлумачимо Біблію.

Найголовніше з усього те, що час тут для мене йде дуже швидко, не вгонишся за ним. Тільки відслужили молебень (обов’язково молимося за рідних, які на волі), сказав проповідь на Євангельську тему, сіли пити чай, прочитали главу зі Старого Завіту, поговорили, і все – слід йти додому. Я зловив себе на думці, що церковні зустрічі з в’язнями мені більше потрібні, ніж самим засудженим. Спілкування у в’язниці спонукає замислитись над вічним, духовним, безсмертним. Колись священик Іоан Крестянкін, згадуючи концтабори, говорив так: «У в’язниці зі мною був Бог!» Які змістовні слова! Батюшка сидів в часи комунізму за віру в Христа. А в сучасні пенітенціарні установи за віру в Бога не потрапляють.

Що ж може бути спільного у Доброго Бога і людей, які вчинили злочин? У вечірніх молитвах ми промовляємо слова: «Что Ти принесу, или что Ти воздам, Великодаровитый Безсмертный Царю?» Що ми можемо принести Творцю? Адже все, що у нас є, – Його, Він нам дав. Пророк Давид відповідає на це запитання у 50-му псалмі: «Жертва Богу дух сокрушен, сердце сокрушенно і смиренно Бог не уничижит». Кожна людина мусить схилити свою совість до добра, тим більше в’язні, покликані змінити своє життя до благої позначки в системі моральних цінностей.

Священики у ДВК № 40 виконують високу місію «зазивачів», які закликають підсудних у Царство Боже. Уподібнюючись ангелам із сурмами, що нагадують видіння апостола від 70-ти Єрма, які він виклав у своїй книзі «Пастир». Отці приносять кожному за гратами Благу звістку – Христос Своїм воскресінням переміг гріх, прокляття і смерть. Він визволив нас ціною Свого життя! Ми вільні! Вільні від гріха! І як брудну сорочку ми очищуємо водою і миючим засобом, так і свою совість омиваємо від гріхів у Сповіді та Причасті.

За столом в кімнаті священика (так називається місце, де ми збираємось) зустрічається багато всіляких людей. Спочатку говоримо по Біблії, а потім кожен озвучує запитання та ділиться своїми роздумами. В основному питання виважені, обдумані, багатозначні. Мені дуже приємно, що наш стіл об’єднує різних людей. З одного боку столу сидять «сепаратисти», з іншого «бандерівці», якими лякають російських дітей. Всі говорять про Бога, світ і поламані долі. В мирі і повазі один до одного ми розмірковуємо про переміну цінностей народу, важкі часи для християн і наше спільне майбутнє.

Наш «стіл переговорів» стає центром Землі. Мені, як священику, приємно бачити людей, які мають різні політичні погляди, але стримують себе, і все в нашій ситуації перемагається вірою в Христа. Ми починаємо молитви разом – читаємо, співаємо. Кожен, незалежно від віросповідання і світогляду, у нашому храмі молиться мовою серця, хоча при цьому говорить або слов’янською, або українською. Бог тут близько. Поряд...

За нашим столом люди намагаються допомогти один одному, підтримати, зарадити. І я впевнений в тому, що Бог посеред нас! Він там, у тій комірчині, де панує дух толерантності і любові, дух радості і підтримки, дух благодаті і єдності!

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку, щоб повідомити про це редакцію.
Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter або цю кнопку Якщо Ви виявили помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть цю кнопку Виділений текст занадто довгий!
Читайте також