Торжество Православ'я: що святкуємо?

От уже понад десять сторіч перша неділя Великого посту ознаменовується подією, що мимоволі єднає усіх православних християн, незалежно від їх національності, місця проживання, мови, якою вони розмовляють, і переконань, якими керуються. Православна Церква молитовно святкує Торжество Православ'я, торжество Церкви над єресями і розколами, над істиною і оманою.

Встановлене в Греції в ІХ столітті, Торжество Православ'я стало завершенням епохи великих гонінь – коли нарешті утвердилась істинна віра над єресями і лжевченнями, в т.ч. – і над іконоборцями.

До VIII століття вчення про шанування ікон, ґрунтоване на Святому Письмі й освячене звичаями перших християн, залишалося беззаперечним. Та єресь іконоборства поставила під загрозу усі віками надбані традиції: більше сотні років право молитися перед святими образами омивалося слізьми й окроплювалося кров’ю істинних православних. Їх самих, як і власне ікони та мощі святих, кидали в темниці, катували, топили і спалювали. Із 787 р., після VII Вселенського Собору, що затвердив шанування ікон, гоніння послабилися. Саме тоді Христолюбива цариця Феодора оголосила: «Хай буде проклятий той, хто не шанує зображення Господа нашого, Його Пресвятої Матері й усіх святих!». Мефодій, Патріарх Константинопольський, тоді ж встановив особливий чин святкового богослужіння. Вперше свято віри Христової молитовно відзначили на службі в Софійському соборі Константинополя у першу неділю Великого посту 843 р. З того часу і бере початок святкування Торжества Православ’я.

У XII і XIV століттях цю службу суттєво доповнили, приєднавши інші тексти, що вміщують основні догмати християнства. У тому вигляді, в якому він існує сьогодні, чин служби Торжества Православ’я являє собою тріумф Церкви над усіма існуючими колись єресями і розколами. У ньому стверджується не тільки православне вчення про іконошанування, але й усі догмати та постанови 7-ми Вселенських Соборів. Особливе місце в цій службі займає проголошення анафеми. Анафема проголошується соборно не тільки іконоборцям, але всім, хто вчинив тяжкі гріхи перед Церквою. Благословляються ж усі ті, хто живе, жив і вже відійшов до Господа в правій вірі.

Вже у наш час, почасти, день Торжества Православ’я сприймають, як такий собі демонстративно-показовий православний тріумфалізм – перемогу людських можливостей. Але чи наш це тріумф – тріумф земної Церкви?

Пречистому образу Твоему покланяемся, Благий, просяще прощения прегрешений наших, Христе Боже: волею бо благоволил еси плотию взыти на крест, да избавиши яже создал еси от работы вражия. Тем благодарственно вопием Ти: радости исполнил еси вся, Спасе наш, пришедый спасти мир, – читаємо у недільному тропарі. І в ньому – відповідь на питання.

Цей день – ще одна нагода засвідчити, що сьогодні торжествує Той, Хто поправ смертю смерть і розіп'явся за наші гріхи. За минулі і майбутні, вже зроблені і ті, що ще століттями спатимуть у зародку. За гріхи Церкви, яка є Христовою, а сама переступає заповіді свого Творця, за гріхи кожного, хто в усі часи зватиме себе православним християнином, а сам щораз падатиме у безодню гріха і неправди. Наша безпомічність, гріховність і недосконалість не дає нам права на персональний тріумф, тому наше Торжество – Христос. І Православ'я може торжествувати в нашому світі тільки Христом Воскреслим – у Церкві Небесній, у її святих, у любові, насамкінець.

Добігає кінця перший тиждень Великого посту, і неділя Торжества Православ’я увінчує його. В ці дні, засвідчуючи свою віру, ми намагаємося боротися з тим, над ким і торжествує Православ’я.

Не знаю, чи займалися авторитетні соціологічні інститути подібними опитуваннями, але, проаналізувавши настрої у колі власних знайомих, можу зробити такі-от висновки. Так, на запитання, чим для вас як для вірянина Православної Церкви є Торжество Православ’я, можна почути різні відповіді. Для більшості – це свято, коли згадується історична подія, що засвідчила велич наших благочестивих праотців, які, прикладаючи титанічні зусилля, берегли від єресей Православну віру.

Кілька моїх співрозмовників назвали святкування давноминулих подій подібного плану в умовах сьогодення абсурдом. І логіка у їх словах, як не прикро, все ж є. Незважаючи на всю пафосність святкування цього дня в храмах, проголошені анафеми і т. д., є один незаперечний аргумент: єресі безупинно і активно розвиваються. Сумніваєтеся? Даремно. Згадайте, скільки нових «молитовних будинків» з’явилося у вашому місті за останні роки? Згадали? А скільки разів ви зустрічали молодих людей інтелігентного вигляду, які наполегливо допитувалися, чи читали ви Біблію?

І проблема в тому, що Торжество Православ’я у багатьох випадках обмежується лише огорожею православного храму. Для мене особисто (і я в цьому, як показало моє міні-опитування, не одинока) Торжество Православ’я – це не просто історична подія, що несе в собі догматично-богословський зміст, а подія набагато ширша, бо стосується справи спасіння моєї душі. І, за словами апостола, «кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ін5:4).

От уже майже тиждень ми йдемо поприщем Великого посту. Щоразу, ступаючи на постовий шлях, намагаючись побороти власні страсті, більше молитися і в чомусь себе обмежувати, ми ще раз і ще раз засвідчуємо торжество нашої віри. Звісно, можна жити спокійно, вірячи «в душі», чи просто на словах декларувати свої принципи. Та в умовах сьогодення православні дедалі більше нагадують мені альпіністів, котрі з важкими рюкзаками на плечах і купою амуніції йдуть мегаполісом. Їх вигляд викликає подив пересічних громадян, які дивуються ноші, що ці дивні люди наклали на себе. А вони йдуть вперед, щоб піднятися на гору. Їх мета – вершина, і без усього цього, що вони несуть на своїх плечах, здолати гірські піки майже неможливо. Суворий багатоденний піст, тривалі богослужіння, канони, поклони – все це для тих, хто «не в темі», може здатися лише марним тягарем, що православні звалюють на свої плечі. Але наша мета – іти догори, крок за кроком підіймаючись все вище. Ми всього лиш намагаємося жити, як справжні християни, в максимально можливу для себе міру. Усі ці зусилля, як наслідок, приводять до торжества того, що праведний Іоанн Кроншадтський називав життям у Христі. Саме на цьому, як мені здається, і варто робити сьогодні акцент.

У неділю Торжества Православ’я завершується одна із найстрогіших седмиць Великого посту, і ми по-людськи радіємо, що нам вдалося, кожному зі своїм результатом, але пройти її. Якщо в ці дні ми змогли побороти хоч один свій гріх, десь стрималися від образи, комусь пробачили, уважніше молились, то хоч на крок, але стали ближче до Христа. Тому підсумком тижня, як і усього життя християнина, буде справжня щира істинна радість.

Тоді й саме свято, особисто для себе, ми зможемо назвати власним Торжеством Православ’я.

Назвати і йти далі – назустріч Світлому Воскресінню Того, хто по-справжньому має право торжествувати.




Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Про що говорить приїзд двох афонських ігуменів на «інтронізацію» Епіфанія?
на Святій Горі визнали і підтримують ПЦУ
19%
на ігуменів тиснув Фанар
71%
вони просто хочуть розібратися в українській кризі на місці
10%
Усього опитано: 62

Архів

Система Orphus