Про особливості «єпископських посвят» окремої частини ПЦУ

Макарий Малетич. Фото: Униан

Короткий екскурс в історію УАПЦ, частиною якої був Макарій Малетич

ПЕРЕВОД:

В одной из дискуссий с отдельными представителями "ПЦУ" появилась потребность разъяснить широкой общественности один чрезвычайно важный момент, который и с догматической и с канонической точки зрения ставит в неловкое положение руководителей тех Поместных Церквей, которые не так давно заявили о признании. Речь идет о сомнительности наличия апостольской приемственности у отдельной части "епископата" "ПЦУ".

 

После объединения "УПЦ КП" и "УАПЦ", руководители этих конфессий направили Константинопольскому патриарху апелляции относительно их канонического статуса, который был обусловлен следующими обстоятельствами. Макарий Малетич, будучи священником (!!!) в составе украинского экзархата РПЦ, в декабре 1989 года был запрещен в служении бывшим митрополитом Киевским Филаретом Денисенко за уклонение в раскол ("УАПЦ"). Позже, в июне 1992-го года, сам бывший митрополит Киевский Филарет Денисенко, в следствие своей деструктивной деятельности, был лишен сана решением Собора РПЦ.

 

Учитывая необходимость легализовать свои действия в Украине, патриарх Варфоломей заявил об отзыве документа о передаче Киевской митрополии в состав Русской Церкви, чем объявил Украину своей канонической территорией. После чего, чтобы, как он считал, восстановить утраченную в "УПЦ КП" и "УАПЦ" апостольскую преемственность, Константинопольский патриарх рассмотрел апелляции Филарета и Макария, и восстановил их в сане. Филарет был провозглашен бывшим митрополитом Киевским, а Макарий - бывшим митрополитом Львовским.

 

Здесь и начинается самое интересное. Если, допустим, обновление Филарета в статусе митрополита выглядит хоть как-то логичным (с огромной натяжкой), то восстановление в том же статусе Макария выходит из ряда вон. Почему? Во-первых потому, что Макарий не был лишен сана, а во-вторых, запрещен в служении он был в статусе священника, а не митрополита. Следовательно, по идее, восстанавливать в статусе его было нужно в сане священника, а не митрополита, поскольку архиерейское достоинство он приобрел от людей с сомнительной апостольской приемственностью.

 

Чтобы понять о ком идет речь, необходимо сделать короткий экскурс в историю. "УАПЦ", частью которой был Макарий Малетич, зарождалась трижды. Первый раз - в 1920-1921 годах, когда после раскола с РПЦ и запрета в священнослужении, эту конфессию возглавил самосвят протоиерей Василий Липковский. Второй раз - в 1989 году, когда епископскую линию "УАПЦ" взялись восстанавливать лишенный в 1983 году сана диакон РПЦ Виктор (Викентий) Чекалин и лишенный в 1989 году сана бывший епископ РПЦ Иоанн Боднарчук. Третий раз - в 1993 году, после создания "УПЦ КП", которое произошло после узурпации власти в "УАПЦ" тем самым бывшим митрополитом Киевским Филаретом в 1992 году. В данном случае, нас интересует конкретно второе возрождение "УАПЦ".

 

Как я уже написал выше, в 1989 году восстанавливать иерархию "УАПЦ" взялись двое сомнительных персонажей: лишенный в 1983 году сана диакон РПЦ Виктор (Викентий) Чекалин и лишенный в 1989 году сана бывший епископ РПЦ Иоанн Боднарчук. Виктор Чекалин, прежде чем стать в основе возрождения иерархии "УАПЦ", кроме лишения сана диакона в РПЦ, получил (по неподтвержденным данным) "епископское посвящение" в так называемой Русской Православной Катакомбной Церкви. Последняя является классическим примером парасинагоги, никогда в истории своего существования не считалась каноническим сообществом, таким образом была и до сих пор остается непризнанной структурой. Фактически - Чекалин был обычным мирянином, которого такие же, как он миряне поставили "епископом". В церковной практике такое явление называется Самосвятством. Самосвяты, это люди, "священнический сан" которых является недействительным, поскольку "посвящение" совершено или людьми, которые вообще не имеют священного сана, как это было с Липкивским, или же - лишенные апостольской приемственности, что является непременным условием священнической дееспособности.

 

Иоанн Боднарчук, будучи епископом РПЦ, по собственному прошению в сентябре 1989 года был зачислен за штат в связи с состоянием здоровья. Уже в октябре этого же года, Боднарчук примкнул к группе священников, которые инициировали возрождение "УАПЦ", после чего его провозгласили "первым архипастырем возрожденной "УАПЦ"". 1 ноября 1989 года Боднарчук телеграммой, адресованной патриарху РПЦ Пимену и Синоду РПЦ, объявил о своем выходе из Русской Церкви. 14 ноября 1989 года, после того, как Бондарчук дважды отказался приехать на заседание Синода РПЦ, было вынесено постановление о лишении его всех степеней священства. После всех этих перипетий мирянин Боднарчук привлекает мирянина Чекалина, вместе с которым, с начала 1990-го года, они начинают "рукополагать" "епископов" "УАПЦ".

 

Дальше - самое интересное. "УАПЦ" активно развивалась вплоть до 1992 года, пока бывший митрополит Филарет не совершил раскол. В то время из-под рук Боднарчука / Чекалина и Ко вышло аж 16 "епископов". Однако, неожиданно для всех, Филарет, который все предыдущие годы заявлял о безблагодатности "УАПЦ", предложил структуре Боднарчука/Чекалина и Ко объединиться. На то время Чекалин уже успел перейти (и покинуть) в юрисдикцию УГКЦ и возглавить так называемую Русскую Православную Католическую Церковь. 25-26 июня 1992 года Филарет Денисенко вместе с несколькими "епископами" "УАПЦ" объявили об объединении и образовании "УПЦ КП". Несмотря на то, что подобное слияние не было поддержано всеми "епископами" "УАПЦ", решением этого "собора" ее в очередной раз ликвидировали.

 

Филарет, зная о том, что "епископат" "УАПЦ" не имел апостольской приемственности, вместе с (епископом) Яковом Панчуком - бывшим наместником Почаевской лавры, совершили повторную хиротонию над теми представителями "УАПЦ", которые примкнули к "УПЦ КП". Несмотря на это, та часть "УАПЦ", которой удалось восстановить свою деятельность в 1993 году, так и осталась наследием Боднарчука/Чекалина - лишенного сана и самосвята. К этой группе "УАПЦ" и принадлежит запрещенный в служении священник РПЦ Макарий Малетич, в дальнейшем - "митрополит Киевский и всея Украины" "УАПЦ", вошедший в состав епископата "ПЦУ".

 

Таким же наследием Боднарчука/Чекалина есть все остальные, "рукоположенные" в той части "УАПЦ", которая в 1992 году не захотела присоединяться к Денисенко и входить в состав "УПЦ КП". Итак, на сегодня в составе "ПЦУ" есть ряд клириков, которые были "посвящены" в тот или иной священный степень лицами, которые фактически не имели апостольской приемтсвенности, а следовательно, не могли осуществлять никаких посвящений в принципе.

 

И чтобы развеять окончательные сомнения, давайте отследим хиротонисальную линию Макария Малетича. Его епископское посвящение состоялось 3 ноября 1996 года. Участие в ней приняли Дмитрий Ярема, Игорь Исиченко и Мефодий Кудряков. Дмитрий Ярема был рукоположен представителями линии Боднарчука/Чекалина Петром Петрусем, Михаилом Дуткевичем, Феоктистом Пересадой и Игорем Исиченко. Последний, как участник посвящения Малетича, также имеет преемственность Боднарчука/Чекалина. Что же касается Мефодия Кудрякова, то его посвящение состоялось представителями той линии "епископата" "УАПЦ", отдельные представители которой были перерукоположены Филаретом.

 

Следовательно, даже если чисто гипотетически согласиться со снятием анафемы патриархом Варфоломеем с бывшего митрополита Киевского Филарета, а следовательно - законностью всех его священодействий с 1992 года, а следовательно - действительностью хиротонии Мефодия Кудрякова, который в итоге будет принимать участие в "посвящении" Макария Малетича, для признания епископского достоинства последнего этого не достаточно. Епископа, - как говорит нам 1 Апостольское правило, - пусть поставляют два или три епископа. С этим правилом, думаю, даже патриарх Константинопольский поспорить не может.

 

Отсюда возникает закономерный вопрос - предстоятели Элладской и Александрийской Церквей знают об этом? Если нет, то со стороны "ПЦУ" было бы честно их об этом уведомить. Если же знают, тогда они обманывают, как минимум самих себя. В принципе, последние сообщения из Греции и Кипра свидетельствуют, что отдельные представители духовенства этих стран таки в курсе этих особенностей.

В одній з дискусій з окремими представниками ПЦУ, з'явилась потреба роз'яснити широкому загалу про один надзвичайно важливий момент, який і з догматичної, і з канонічної точки зору ставить у незручне становище очільників тих Помісних Церков, які не так давно заявили про визнання. Йдеться про сумнівність наявності апостольського приємства в окремої частини єпископату ПЦУ.

Після об'єднання УПЦ КП і УАПЦ, очільники цих конфесій направили Константинопольському патріарху апеляції стосовно їхнього канонічного статусу, котрий був обумовлений наступними обставинами. Макарій Малетич, будучи священиком (!!!) у складі українського екзархату РПЦ, в грудні 1989 року був заборонений у служінні колишнім митрополитом Київським Філаретом Денисенко за ухилення в розкол (в УАПЦ). Пізніше, у червні 1992-го року, сам колишній митрополит Київський Філарет Денисенко, в наслідок своєї деструктивної діяльності, був позбавлений сану рішенням Собору РПЦ.

Зважаючи на необхідність легалізувати свої дії в Україні, патріарх Варфоломій заявив про відкликання документу про передачу Київської митрополії до складу Руської Церкви, чим об'явив Україну своєю канонічною територією. Після чого, аби, як він вважав, відновити втрачене в УПЦ КП і УАПЦ апостольське приємство, Константинопольський патріарх розглянув апеляції Філарета і Макарія, і відновив їх у сані. Філарета було проголошено колишнім митрополитом Київським, а Макарія – колишнім митрополитом Львівським.

Тут і починається найцікавіше. Якщо, припустимо, поновлення Філарета у статусі митрополита виглядає хоч якось логічним (з величезною натяжкою), то відновлення у тому ж статусі Макарія виходить з ряду вон. Чому? По-перше тому, що Макарій не був позбавлений сану, а по-друге, заборонений у служінні він був у статусі священика, а не митрополита. Відтак, по ідеї, відновлювати у статусі його було потрібно у сані священика, а не митрополита, оскільки архієрейське достоїнство він набув від людей з сумнівним апостольським преємством.

Щоби зрозуміти про кого йдеться, необхідно зробити короткий екскурс в історію. УАПЦ, частиною якої був Макарій Малетич, Зароджувалась тричі. Перший раз - у 1920-1921 роках, коли після розколу з РПЦ та заборони у священнослужінні, цю конфесію очолив самосвят протоієрей Василій Липківський. Вдруге - у 1989 році, коли єпископську лінію УАПЦ взялись відновлювати позбавлений у 1983 році сану диякон РПЦ Віктор (Вікентій) Чекалін та позбавлений у 1989 році сану колишній єпископ РПЦ Іоанн Боднарчук. Втретє - у 1993 році, після створення УПЦ КП, яке відбулось після узурпації влади в УАПЦ тим самим колишнім митрополитом Київським Філаретом у 1992 році. В даному випадку, нас цікавить конкретно друге відродження УАПЦ.

Як я вже написав вище, у 1989 році відновлювати ієрархію для УАПЦ взялись двоє сумнівних персонажів: позбавлений у 1983 році сану диякон РПЦ Віктор (Вікентій) Чекалін та позбавлений у 1989 році сану колишній єпископ РПЦ Іоанн Боднарчук. Віктор Чекалін, перш ніж стати в основі відродження ієрархії УАПЦ, окрім позбавлення сану диякона в РПЦ, отримав (за не підтвердженими даними) "єпископську посвяту" у так званій Російській Православній Катакомбній Церкві. Остання є класичним прикладом парасинагоги, ніколи в історії свого існування не вважалась канонічною спільнотою, таким чином була і до тепер залишається невизнаною структурою. Фактично – Чекалін був звичайним мирянином, якого такі ж, як він миряни поставили єпископом. У церковній практиці таке явище називається самосвясвятством. Самосвяти, це люди, «священицький сан» яких є недійсним, оскільки «посвята» звершена або людьми, які взагалі не мають священного сану, як це було з Липківським, або ж - позбавлені апостольського преємства, котре є неодмінною умовою священицької дієздатності.

Іоанн Боднарчук, будучи єпископом РПЦ, за власним проханням у вересні 1989 року був зарахований за штат у зв'язку зі станом здоров'я. Вже у жовтні цього ж року, Боднарчук примкнув до групи священиків, котрі ініціювали відродження УАПЦ, після чого його проголосили "першим архіпастирем відродженої УАПЦ". 1 листопада 1989 року Боднарчук телеграмою, адресованою патріарху РПЦ Пимену та Синоду РПЦ, об'явив про свій вихід з Руської Церкви. 14 листопада 1989 року, після того як Боднарчук двічі відмовився приїхати на засідання Синоду РПЦ, було винесено постанову про позбавлення його усіх ступенів священства. Після усіх цих перипетій мирянин Боднарчук залучає мирянина Чекаліна, разом з яким, з початку 1990-го року, вони починають рукополагати єпископів для УАПЦ.

Далі - найцікавіше. УАПЦ активно розвивалась аж до 1992 року, коли бувший митрополит Філарет учинив розкол. На той час з-під рук Боднарчука/Чекаліна і Ко вийшло аж 16 «єпископів». Проте, неочікувано для всіх, Філарет, який усі попередні роки заявляв про безблагодатність УАПЦ, запропонував структурі Боднарчука/Чекаліна і Ко об'єднатись. На той час Чекалін вже встиг перейти (і покинути) в юридстикцію УГКЦ та очолити так звану Російську Православну Католицьку Церкву. 25-26 червня 1992 року, Філарет Денисенко разом з кількома єпископами УАПЦ об'явили про об'єднання і утворення УПЦ КП. Попри те, що подібне злиття не було підтримано усіма єпископами УАПЦ, рішенням цього "собору" її вкотре було ліквідовано.

Філарет, знаючи про те, що єпископат УАПЦ не мав апостольського приємства, разом з (єпископопм) Яковом Панчуком - колишнім намісником Почаївської лаври, звершили повторну хіротонію над тими представниками УАПЦ, які примкнули до УПЦ КП. Попри це, та частина УАПЦ, якій вдалось відновити свою діяльність у 1993 році, так і залишилась насліддям Боднарчука/Чекаліна - позбавленого сану та самосвята. До цієї групи УАПЦ і належить заборонений у служінні священик РПЦ Макарій Малетич, в подальшому - митрополит Київський і всієї України УАПЦ, який увійшов у склад єпископату ПЦУ.

Таким же насліддям Боднарчука/Чекаліна є усі інші, рукоположені в тій частині УАПЦ, яка у 1992 році не захотіла приєдуватись до Денисенка і входити у склад УПЦ КП. Отже, на сьогодні у складі ПЦУ є ряд кліриків, котрі були посвячені у той чи інший священний ступінь особами, котрі фактично не мали апостольського преємтсва, а відтак - не могли здійснювати жодних посвят в принципі.

І щоби розвіяти остаточні сумніви, давайте відслідкуємо хіротонісальну лінію Макарія Малетича. Його єпископська посвята відбулась 3 листопада 1996 року. Участь у ній взяли Дмитрій Ярема, Ігор Ісіченко і Мефодій Кудряков. Дмитрій Ярема був рукоположений представниками лінії Боднарчука/Чекаліна Петром Петрусем, Михайлом Дуткевичем, Феоктистом Пересадою та Ігорем Ісіченком. Останній, як учасник посвяти Малетича, також має приємство Боднарчука/Чекаліна. Що ж до Мефодія Кудрякова, то його посвята відбулась представниками тієї лінії єпископату УАПЦ, окремі представники якої були перерукоположені Філаретом.

Відтак, навіть якщо чисто гіпотетично погодитись зі зняттям анафеми патріархом Варфоломієм з колишнього митрополита Київського Філарета, а отже – законністю усіх його священодій з 1992 року, а отже - дійсністю хіротонії Мефодія Кудрякова, який у підсумку братиме участь у посвяті Макарія Малетича, для визнання єпископської гідності останнього цього не достатньо. Єпископа, - як каже нам 1 Апостольське правило,- нехай поставляють два або три єпископи. З цим правилом, думаю, навіть патріарх Константинопольський посперечатись не може.

Звідси виникає закономірне запитання - предстоятелі Елладської і Олександрійської Церков знають про це? Якщо ні, то з боку ПЦУ було би чесно їх про це повідомити. Якщо ж знають, тоді вони обманюють, як мінімум самих себе. В принципі, останні повідомлення з Греції і Кіпру свідчать, що окремі представники духовенства цих країн таки в курсі щодо цих особливостей.

П.С. У цьому матеріалі особисто я не претендую на історичну об'єктивність і допускаю можливі неточності в наведених даних, а тому - готовий до внесення правок, якщо у таких буде потреба.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Опрос

Усиливать ли карантин в храмах в связи с ростом заболевших COVID-19?
да, ситуация еще хуже, чем до Пасхи
3%
нет, статистика роста заболеваемости – манипуляция
30%
на фоне открытия пляжей и кинотеатров карантин в храмах выглядит смешно
67%
Всего проголосовало: 861

Архив

Система Orphus