Урок Нотр-Дам де Парі: співстраждання, взаємопідтримка, консолідація

Пожар в Соборе Парижской Богоматери

Чому нас має навчити пожежа у Нотр-Дам де Парі

Як я вже писав у дописі нижче - нічого не відбувається просто так. Протягом дня, спостерігаючи за потоками інформації, я зрозумів чому нас, ПРАВОСЛАВНИХ, має навчити пожежа у Нотр-Дам де Парі.

1) СПІВСТРАЖДАННЯ

Вчора, у місті Люботин Харківської області, горів храм УПЦ на честь святителя і чудотворця Миколая. Деякі православні дописувачі понесли, що в Україні ледь не щотижня підпалюють православні храми і на це ніхто не звертає уваги. А коли загорівся католицький собор, усім одразу з'явилось до цього діло. Найрадикальніші почали називати лицемірами тих, хто звернув увагу на пожежу у Парижі, а про Люботин не згадав.

Історія ця, стара, як світ... Коли було «Же суї Шарлі», то кричали про те, що в нас «Же суї Волноваха». Коли світ був у розпачі щодо загибелі пасажирів рейсу «МН17» , в нас скаржились на те, що нікому немає діла до сотень загиблих мешнакців Донбасу, над яким той «МН17» було збито. Іншими словами, дві групи людей мірялись тим, чиє горе є більшим.

Я хотів би розбавити цю одвічну боротьбу певними, можливо суб'єктивними, аргументами. Якщо у когось трапляється горе, до якого було привернуто недостатню увагу, це аж ніяк не означає, що ця особа не повинна висловлювати жаль з приводу негаразду, який стався у когось іншого. Якщо горить Нотр-Дам, то це не означає, що нікому немає діла до того, що відбувається з православними храмами в Україні. Якщо у мене не стало близької людини, то це аж ніяк не привід ненавидіти тих, хто співчуває втраті когось іншого більше, ніж моїй. Той факт, що православні люди співчувають з приводу пожежі у Парижі, не значить, що їм немає діла до аналогічних ситуацій на Батьківщині.

Я закликаю кожного навчитись співстраждати! В конкретній ситуації, не зважаючи на власне горе, на конфесійну приналежність тих, чий храм згорів, на колір шкіри чи мову тих, хто живе у Франції. Так. Я знаю, що французи навряд чи, будуть співстраждати українцям через пожежу у православному храмі міста Люботин. Але що ж це тоді за співстраждання, коли ми будемо видавати його порційно і з корисливими намірами? Що ж це за любов, яка чекає любові у відповідь? Яка тоді нам ціна, як християнам, якщо ми не співстражадємо світові тільки тому, що світ не відповідає нам тим же?

Біди трапляються. І особисто для мене не існує жодної "шкали катастрофічності", якою можна було би виміряти різницю між пожежею у Парижі чи пожежою у Люботині. Різниці немає. Що там біда, що тут. Тому і рівень співстраждання і небайдужості абсолютно однаковий, а відтак і порівнювати обидві ситуації немає жодного сенсу. Будьмо добрішими. Вчімося співстраждати, не чекаючи цього ж взамін.

2) ВЗАЄМОПІДТРИМКА

Тепер щодо того, наскільки ми, православні, вміємо консолідуватись навколо наших проблем. Я не знаю, як там тепер будуть чинити парижани, що у них в головах, і як вони себе тепер відчувають, однак я точно можу сказати, що у момент пожежі багато хто з них стояв і молився. Люди не розходились з місця подій тривалий час, дехто аж до ранку. Іншими словами, в них трапилась біда, на яку самі вони зреагували таким от чином. Фактично, нічого іншого вони зробити і не могли. Проте, судячи з наступних їхніх кроків, наявна між ними взаємопідтримка в часі цього стояння під палаючим собором, допомогла їм сформувати спільну позицію.

Що ж у нас? Наведу, як приклад, наступну ситуацію. Всім нам, православним, добре відомо, що останніх кілька років по містах і селах захоплюються храми УПЦ. Давайте кожен запитає себе: "А чи в багатьох подібних ситуаціях я підтримував своїх братів і сестер по вірі у такий складний для них час?", "Чи брав я участь хоча б в одній ситуації, коли потрібно було відстояти храм?", "Чи одразу я відгукувався на чергову новину про те, що "У селі такому-то захоплюють храм!"?", "А чи перехрестив я хоча би лоба, відірвавшись від свого ноутбука, коли вкотре з'явилось прохання, типу: "Загроза захоплення храму! Православні села такого-то просять молитов!".

З варіантів для відповідей самим собі, у нас: "Боже поможи!", "+", "Чому поліція нічого не робить?", "Господи, спаси!" і т.п.. Звісно. Це теж непогано. Зрозуміло, що не можна нікого засуджувати, змушуючи до активних дій, бо це і неприємно, і страшно, і гірко. Але, уявіть собі, якби кожен з нас спробував прожити хоча би день з життя цих громад? Уявіть, що кожен спробує пережити ту мить, коли священика виселяють з хати, коли віруючих викидають з храмів... Лише одну мить. Хоча би один день.

Для чого це потрібно? Для того, щоб кожен з нас зміг уявити, що це таке. Зрозуміти, як живеться цим людям. Відчути їхній біль. А найголовніше - освідомити, що чи не єдиною зброєю у цій ситуації може стати та сама взаємопідтримка. Це та мить, коли всі ми, разом, об'єднуємося навколо конкретної проблеми, підтримуємо тих, хто страждає від цього негаразду найбільше та спільно випрацьовуємо механізм виправлення ситуації - з поганої у хорошу. Чому? Бо коли ми є одне в одного, тоді зможемо впоратись з усім недобрим, що іноді трапляється з нашими ближніми!

3) КОНСОЛІДАЦІЯ

Вже сьогодні світові ЗМІ почали повідомляти про те, що лише за один день, фактично за кілька годин від повного гасіння Нотр-Дам де Парі, французи назбирали півмільярда євро на відновлення своєї головної святині. Це і є той самий наступний крок, який виник як ідея у тих, хто стояв під палаючим соборм.

Агов, православні! За скільки часу ми назбираємо потрібну суму грошей на допомогу у відновленні Свято-Миколаївського храму в місті Люботин Харківської області? Скільком громадам, у яких останнім часом було захоплено храми, ми зможемо допомогти з будівництвом нових? Думаєте, що це нереально? Дарма.

Подивіться, скільки всіх нас є! Якби кожен з нас, раз у місяць, долучався хоча би 10-ма гривнями, допомагаючи таким громадам з будівництвом або відновленням храмів, це було би надзвичайним проявом консолідації навколо існуючих в нас проблем. Навіть якби 1000 православних християн, зареєстрованих у Фейсбуці, раз в місяць кидали по 10 гривень на рахунок таких громад, то за рік це була би сума у 120 тисяч. А 120 тисяч - це майже сто кубів газобетонних блоків, з яких можна було би змурувати типовий храм розмірами 5 на 9 метрів. А якби це було не 100 чоловік? А якби це було не по 10, а по 100 гривень?

Так що? Хіба ми гірші за французів? Чи може співчуття про згорілий храм у Люботині має обмежитись дописом у Фейсбуці? Може підтримка вигнаних зі своїх храмів громад УПЦ повинна обмежитись словами «Боже поможи!» і «+»? Від слів - до справ! Закликаю усі православні спільноти, усіх людей доброї волі, максимально поширювати інформацію про допомогу потребуючим громадам УПЦ та консолідувати зусилля віруючих до дієвої взаємопідтримки! Ніхто за нас цього не зробить! А така консолідація стане кращим доказом того, що нам не байдуже одне до одного.

Ось вам і урок Нотр-Дам де Парі. Всім добра!

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Опрос

Чего ожидать верующим захваченных храмов УПЦ от нового Президента?
все захваченные храмы вернут УПЦ
16%
захваченные храмы не вернут, продолжатся захваты новых
21%
ситуация заморозится: захваченное не вернут, но и новых захватов не будет
63%
Всего проголосовало: 76

Архив

Система Orphus