Автокефальний свербіж, або До чого тут духовність

Автокефалія – слово грецьке (αὐτοκεφαλία). Означає воно, якщо перекласти буквально, «сам собі голова» (від αὐτός – «сам» + κεφαλή – «голова»), а якщо не буквально – «незалежність».

Зазвичай це слово застосовують тоді, коли говорять про статус Церкви. Автокефальна Церква – це Церква незалежна. Причому дуже важливо підкреслити, що йдеться лише про адміністративну незалежність від інших Помісних Церков.

Разом з цим, у Православ'ї немає поняття абсолютної незалежності. В першу чергу в силу того, що кожна Помісна Церква є частиною Вселенської Церкви, частиною Тіла Христового. Крім того, автокефальна Церква цілком і повністю «залежна» від канонів, догматів і, зрештою, від Передання. Також можна говорити й про те, що автокефальна Церква залежна від принципу соборності, який сповідується у Символі віри.

Крім цього, кожна автокефальна Церква має свої характерні особливості:
1. Її предстоятеля обирають та поставляють свої архієреї.
2. Вона має окрему адміністративну і судову систему.
3. Вона канонізує святих, складає богослужбові чинопослідування і піснеспіви.

Цікаво, що в давнину автокефальними єпископами називали тих, хто підкорявся безпосередньо Предстоятелю тієї чи іншої Церкви, а не місцевому митрополиту, наприклад. Причому історія знає випадки, коли старший підпорядковувався молодшому. Приміром, свого часу архієпископ Константинополя підпорядковувався митрополиту Антіохії, хоча й мав перед ним першість честі.

Все це я кажу з однієї причини – Українська Православна Церква володіє всіма ознаками автокефальної Церкви. Іншими словами, якщо наша Церква отримає канонічний статус автокефалії, то формально у нас нічого не зміниться. Від слова «зовсім».

Справа в тому, що ми й так адміністративно незалежні від Руської Православної Церкви. У нас є свій Предстоятель, свій Священний Синод та Архієрейський Собор, є повністю незалежний церковний суд і богослужбова комісія. І тому мені абсолютно незрозуміла вся та «боротьба» за автокефалію, яка розгортається з боку певної частини українського єпископату та мирян.

Я багато разів, і під час особистих бесід, і в інтернет-дискусіях, задавав питання своїм опонентам: «Скажіть, а що автокефалія дасть нашій Церкві і особисто вам?». Відповіді я не почув. Тому спробую перефразувати це саме питання – як автокефалія впливає на наше з вами спасіння і чи впливає взагалі?

Наприклад, якщо людина, яка всіма силами намагається довести нагальність і необхідність автокефалії, нарешті отримає її – вона що, стане краще молитись, більш щиро каятись у своїх гріхах, стане милосерднішою по відношенню до ближнього і серйознішою по відношенню до Бога? Що станеться? Літургія буде іншою, чи Христос стане ближче?

А нічого з цього не станеться. В духовному плані краще точно не буде. Просто тому, що автокефалія ніколи не мала нічого спільного з духовністю. У духовного життя свої закони, на які наявність або відсутність автокефалії не впливають ніяк. Звичайно, в тому випадку, якщо людина не перебуває в розколі з Церквою.

А от проголошення церковної незалежності практично завжди було пов'язано з політичною кон'юнктурою. Більш того, чимало політиків використовували автокефалію для того, щоб самоствердитись, отримати ще один доказ легітимності своєї влади.

На жаль, їм у цьому досить часто допомагали і допомагають представники Церкви. А найсумніше, що й одні, й інші намагаються спертися на автокефалію для досягнення сьогохвилинних, земних цілей. Політики хочуть зміцнити свою владу, а єпископи – хоча б не втратити того, що мають.

Знову ж таки, прикладів цьому більш ніж достатньо. Взяти хоча б Україну. Здавалося б, ситуація, в якій зараз перебуває Українська Православна Церква, в якійсь мірі зручна і сприятлива для будь-якої людини. В нашій Церкві дійсно повна і безмежна свобода у Христі. Адже нарівні з парафіями, в яких служать тільки церковнослов'янською, є парафії і з українською мовою богослужіння. Є парафії, в яких поминають Патріарха, а є такі, в яких не поминають (і не поминатимуть, незважаючи на приписи статуту).

Тому весь цей «автокефальний свербіж» для нас, людей віруючих, свідчить тільки про одне – про бажання досягти якихось особистих інтересів. Ну от чесно, щиро кажу – нічого в моєму житті не зміниться з отриманням незалежного статусу для Церкви. В кращу сторону. А в гіршу – цілком може змінитись.

Наприклад, якщо рішення про автокефалію буде прийнято під тиском громадськості та влади, це означатиме, що Церква залежна від обставин. А отже, може скластися така ситуація, коли буде поставлено питання про прийняття у церковне спілкування розкольників. Без покаяння, а просто «в сущому сані». Може скластися така ситуація, коли громадськість вимагатиме легалізувати гей-шлюби, ввести одружений єпископат і багато іншого. І не треба говорити, що я маніпулюю – насправді, я моделюю. І нагадую.

В епоху Середньовіччя Церква під тиском влади і громадської думки приймала такі рішення, за які досі соромно, і освячувала такі діяння влади, за які досі страшно. Де гарантія, що, поступившись сьогодні в черговий раз, не доведеться поступатися завтра? Де гарантія, що не повториться все те, від чого сьогодні соромно й страшно? Тобто негативні наслідки автокефалії якщо й не видні, то прогнозовані. А от позитивні... Їх просто немає. Ну, якщо не рахувати самоствердження та «ігри на публіку».

Спробую пояснити, що я маю на увазі під останнім словосполученням. Прихильники автокефалії стверджують, що отримання незалежного статусу УПЦ автоматично призведе до збільшення кількості вірних у храмах. Мовляв, величезна маса людей в Україні налаштована проти Церкви тому, що у Церкви немає автокефалії. А от якщо буде, то ситуація докорінно зміниться. Не зміниться. Тому що людині, яка не йде в храм, потрібна причина, щоб пояснити собі і оточуючим свою позицію. «Москальська Церква» – це причина, а невіра в Бога – позиція. Тобто корінь проблеми полягає не в церковному статусі, а у відсутності «релігійного нерва». Тому дадуть автокефалію, не дадуть – кількість людей у храмі від цього істотно не зміниться.

Адже згадайте, в Радянському Союзі Церква мала незалежний статус. Врятувало це Її від гонінь? Ні. Бо в якості причини застосовували звинувачення у «контрреволюції», «чорносотенстві» та «антирадянській діяльності». Зараз в тій же Росії причини інші – «спайка з владою», «багатство духовенства». А позиція і в першому, і в другому випадку та сама, що й в Україні, – невіра в Бога.

Отож, як показує час, будь-який спір про автокефалію треба зводити до відповіді на питання – «а що саме в духовному плані вона дасть, як Церкві, так і кожній людині особисто?» І від відповіді на це питання, по суті, залежить доля канонічного статусу нашої Церкви.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Гумор

До священика підходить старенька:

– Батюшка, а в піст булку можна їсти?

– Можна, матінко, можна.

– Батюшка, але ж там яйця!

– А як натрапиш – виколупуй.

Архів

Система Orphus