Село і Томос

У селах Лівобережжя Томос не сприймають: «Як наші діди молилися, так і будемо! Як нас хрестили, так і будемо!»

Розмови про Томос йдуться у Верховній Раді, на телеекранах і в соцмережах. А що про це думають люди із села? Тут життя. Не телевізійне, не інтернетне. Справжнє.

Щорічно я намагаюся декілька разів з'їздити на свою «малу батьківщину», Херсонську область, щоб відвідати могили моїх дідуся і бабусі по маминій лінії рідства, з'їздити на неосяжну, гарячу, із запахом куряви степу, Таврію, де я проводив кожне літо, а часом і зиму.

Будучи в священицькому сані я продовжив ці поїздки, але вже з іншим поглядом на життя сіл південного сходу України, намагаючись вивчити глибше духовну спадщину Київської Русі, спадщину, залишену нам російськими царями і радянською колективізацією.

І мені цікаво було порівняти про що ж думали, що зустрілися мені під час останньої поїздки селяни в «дотомосний» час, і що в їхніх розумах і в промовах сьогодні, коли «томосіти» так активно твердять про «багатовікову релігійну мрію українського народу».

Виїжджаючи з Кам'янського (до недавна – Дніпродзержинськ) цього разу, в «предтомосний» період, мій маршрут був прокладений по південно-західній частині Дніпропетровської області, по Миколаївській, Херсонській, Запорізькій областях та із заїздом до Харківської, з поверненням через протилежну частину моєї Дніпропетровщини. Як зазвичай, я не їду трасою (про якість дорожнього покриття взагалі не варто говорити!) постійно, але намагаюся з'їжджати, щоб їхати через села, частіше ще глибше заїжджати в деякі райони, щоб зрозуміти, почути, побачити, чим же дихають наші люди, наші українці, нащадки славного Запорізького козацтва, яке розселялося саме на цих територіях. Я ввібрав цей вільний дух неосяжного степу з раннього дитинства, підкріпив твердість характеру в суворому металургійному Дніпродзержинську і знаю через свій досвід, через свої руки і працю разом з цими добрими, хай і мало усміхненими, а тепер ще й надмірно настороженими, людьми, як їм було раніше, як сьогодні живеться і чого вони хочуть завтра.

«Шо воно таке отой «томас»? Заберуть церкви? ... Ну, заберуть ... Та ще хай попробують. Та й хто там буде ходить? Хто, скажіть? А чи хтось дасть, хоч вугля тому попові, чи хлібіну, чи хтось підвезе его у район?»

Ніхто, ніде і ніколи не сказав, що розглядає Донбас чи Крим поза Україною! Знаєте чому? Тому що ніхто, ніде і ніколи не висловився про Україну в контексті конфлікту з Росією! Неприємно читати про це тим, хто стверджує зворотне, але це реалії, панове!

Православ'я і Томос

Коли я починав напрволяти бесіду на церковну тематику, відбувалися миттєві перевтілення: хусточки підв'язувалися тугіше на підборідді, «бички» викидалися, навіть наполовину викурені, роти витиралися рукавом і більш літні чоловіки, якщо такі були при розмові, пару-трійку раз покашлювалися... Наставала тиша... І тільки після двох-трьох навідних запитань, звучало по всіх усюдах однакове: «Знаєте, нехай там у себе розбіраються, якому Богу вони моляться! А ми, як наші діди молилися, так і будемо! Як нас хрестили, так і будемо! Які патріархати? Шо воно таке отой «томас»? Заберуть церкви?  ... Ну, заберуть... Та ще хай попробують. Та й хто там буде ходити? Хто, скажіть? А чи хтось дасть, хоч вугля тому попові, чи хлібіну, чи хтось підвезе его у район?»

Ну, як ще пояснювати політикам від політики і політиків від релігії, що Лівобережна Україна не зможе прийняти Томос за визначенням своїм генетичним? Тут вітри гуляли вільні, а життя осіло-громадське утворилася тільки при владі Катерини II, а тому ніхто тут і ніколи не мав проблем, як на кордоні польсько-австрійсько-угорсько-литовської, з визначенням себе в Вірі!

Підсумки

Це життя... Не єлейна... Не книжкове, не телевізійне, не інтернетне, а справжнє. Сільські люди не дивляться телевізор до випинання очей і не стирчать у соцмережах – їм ніколи цьому присвячувати свій важливий сільський час. І не дай Боже вам подумати, що ці люди дурніші «просунутих» городян – це сіль землі!

Вони набагато розумніші за багатьох мешканців мегаполісів, тому що вони чистіші совістю і вміють (життя їх навчило) жити в мирі з сусідами! У селі не можна інакше! Так ось, всі сільські люди цих регіонів хочуть одного: миру і роботи, добробуту в родинах і гідної зарплати, хочуть тієї історичної Православної Віри в тому патріархаті, в якому їх хрестили і в якому хрещені їхні діди, яких відспівували священики з їхнього патріархату і іншого вони не знали і знати не хочуть! Це – аксіома!

Так, я багато чув «простонародних» слів на адресу не тільки політиків, а й на адресу церковних «розкольників», але ці люди, мешканці сіл, навіть не застосовують таке визначення, як «розкольник», зрозумійте це, політики! Для них вони просто – «отої», російською – «тот»!

Так, були серед співрозмовників зовсім люті націонал-патріоти, але то були одиниці й коли вони, наприклад в «скобяному» (сільському магазині), починали свої промови, то переважна більшість їхніх односельчан дуже жорстко їм пропонували замовкнути, погрожуючи викинути з черги!

Це життя... Це реалії... І на ці реалії потрібно зважати, навіть тим, хто намагається нав'язати цьому волелюбному народу Запорізької Січі, що поселився вгору і вниз вздовж Дніпра якісь модерністські ідеї профанування Православної Віри. І в моєму нинішньому місці служіння, в козацькому селі Курилівка Петриківського району, знаменитого своїм розписом на всю Земну Кулю, і в усьому регіоні, люди не приймуть ніяких церковних нововіянь. Їм ніколи не зможуть цього нав'язати, хоч би підкріпили все це «томосами» або іншим словоблуддям в будь-якому крючкотвірному вигляді.

Не «томосами», а серцями і душами народ Київської Русі вірить в Бога і вірить Богу! Люди Запорізької Січі, люди вільної Таврії, шахтарі Кривбасу і металурги Дніпропетровщини, корінням своїми вихідці з українських сіл, ніколи не довіряли папірцям, а тільки Слову Честі. І того було досить. І хто слово давав, а потім забирав назад, торгуючи собою, то такі не приживалися ніколи в нашому вільному православному народі. І хто зовсім поводився нерозважливо, зневажаючи Віру батьків наших і дідів, то з тими траплялося, що ні ніг, ні голів не могли забрати з батьківщини нашої!

І при цьому ніхто не дорікне цьому народові у відсутності патріотизму, відсутності любові до своєї рідної мови.

Я українську мову не просто вивчив, а дихати почав нею саме в таврійському селі! Саме в таврійському селі я вперше прочитав «Кобзаря»! Через це нікому не дозволю паплюжити чи знищувати мою рідну мову!

Та служити в храмі я буду лише церковно-слов'янською мовою, рідною мовою Церкви Київської Русі, яку дав нам Господь через святих Кирила і Мефодія!

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Опитування

Як ви ставитеся до того, що учасників флешмобу на захист УПЦ внесли на «Миротворець»?
це ще одне свідчення дискримінації УПЦ з боку влади
66%
підтримую, УПЦ – вороги України
28%
не цікавлюсь цими питаннями
6%
Усього опитано: 53

Архів

Система Orphus