Гей-пропаганда: легалізація права на гріх

Західний світ зі своєю так званою «толерантністю» дійшов до повного морального виродження. Так в Європі проституція, гомосексуалізм, трансгендерність, інцест вже стали нормою. Узаконення гріха – схоже саме це безперервно відбувається в нашому прогресивно-регресивному світі, в країнах з розвинутою економікою та громадянським типом суспільств. Лібералізація сімейних цінностей стала ідеологією, яка транслюється через мас-медіа, кінематограф, індустрію моди та краси. Розмиті уявлення про людину, розмиті уявлення про мораль, розмиті уявлення про Бога. Ми живемо в час, коли небезпека компромісу становить найбільшу небезпеку.

Цього разу йдеться про зміни до визначення "сім'ї" в Конституції України, що були заплановані на кінець серпня цього року. Робоча група, яка працювала над правками в новому законопроекті, запропонувала корективи до статті 51 Конституції України (у новій редакції Конституції це може стати стаття 27 "Право на шлюб"), де у визначенні сім’ї упускалось те, що це – союз саме чоловіка та жінки, що з часом дозволило б одностатевим парам також легалізовувати свої стосунки. Спроба поки що не завершилась, але стала ще одним доказом того, що наша безпринципна демократична спільнота не просто відходить від традиційних моральних цінностей, але й готова надавати розтлінності законного статусу.

Сліпа гонитва за правом хоч якось вписатися в Європейську спільноту зневажила те, що в конституціях, скажімо, Польщі та Угорщини, які входять до ЄС, збережений повноцінний статус сім'ї. А хвиля незгідних з можливістю таких нововведень пікетувальників біля стін Верховної Ради минулих вихідних – не особливо переконливий факт спротиву громадськості. Українці вже довели, що здатні протестувати до кровопролиття, але куди зникають їхні пориви, коли слід захищати євангельські заповіді, а не свої права? Тепер доводиться визнати, що гомофобія (різноманітні прояви негативу по відношенню до гомосексуальності) стає викликом вже й в Україні.

Трохи менше року тому Синод єпископів Римо-католицької церкви змінив своє ставлення до геїв та одностатевих пар, заявивши про необхідність терпимості до тих, хто є інакшим по відношенню до традиційних представників християнського суспільства, але має свої «таланти та достоїнства», а тому заслуговує на «братську любов» з боку тих, хто називає себе християнами… Звісно, йшлося лише про співчуття, а не про зміни католицької доктрини в питаннях сім'ї та шлюбу, – повідомляє сайт Ria.ru. Другий етап Надзвичайної асамблеї Синоду єпископів відбудеться в жовтні цього року, однак результати такої лояльності римо-католиків можна оцінити вже сьогодні. Згідно зі статистикою, половина країн з католицькою більшістю легалізувала гей-шлюби. А нещодавно, 26 липня 2015 року, Верховний суд США, де католицька церква друга за кількістю віруючих, легалізував одностатеві шлюби по всій країні, після чого Ватикан оцінив узаконення гей-шлюбів як «поразку всього людства». Однак, схоже, авторитет Папи продовжує падати, зважаючи на поточний прецедент з Кім Девіс, американською християнкою і чиновницю зі штату Кентуккі, яку було заарештовано через те, що вона відмовилась видавати ліцензії на одностатеві шлюби.

Разом із тим, не всі «християни» вважають узаконення одностатевих стосунків гріхом. До прикладу, колишній президент США Джиммі Картер переконаний в тому, що Христос схвалив би такі шлюби, якщо вони засновані на чесній і щирій любові. Та що може знати про Христа той, чия релігійна репутація викликає сумнів на кожному кроці? Джон Тодд, колишній ілюмінат та окультист, американський оратор і, за його ж словами, розробник теорії змови, в одному з розділів своєї книги «Покоління в оковах диявола» згадував Джона Картера у зв’язку з масонством, до якого він цілком міг бути причетним як один президентів США. Розмірковуючи над тим, наскільки легко сатаністи проникають в християнство і змішують окультне з Євангелієм, новонавернений християнин вказав на Рут Картер – сестру 39-го президента Америки й свого часу одну з найсильніших відьом у світі... Можливо, це звичайний публіцистичний фейк, чого не скажеш про те, як в 2012-му Джиммі Картер під час одного з радіоінтерв'ю заявив про свою готовність підтримати аборти, якщо це становитиме загрозу для здоров'я жінки, або якщо вагітність стала результатом насильства чи інцесту. Чесно та справедливо, але поза тим, що «думає» з цього приводу Господь.

В першому посланні до коринтян апостол Павло згадує мужолозців серед грішників, які не наслідують Царства Божого (1 Кор. 6: 9). Адже Бог не створив людину з гомосексуальними нахилами: вона стала такою через гріх (Рим. 1: 24-27), який допустила у своєму житті. У Посланні до римлян апостол називає одностатеві стосунки «непотребством», а людей, які в них перебувають, – сповненими «всякої неправди, лукавства, користолюбства, злоби» (Рим. 1, 27-31). Пригадаємо відому старозавітну історію Лота – благочестивого жителя Содому, якому довелося пропонувати розпусним городянам своїх невинних дочок, аби «врятувати» від їхніх посягань ангелів, які завітали до нього у вигляді прекрасних юнаків (Бут. 19:8). Тоді Господь показав Своє ставлення до гомосексуалістів, зруйнувавши міста Содом і Гоморру, в яких розквіт цього гріха перевершив усі очікування. Тому ті, хто прагне узаконювати те, що засудив Сам Бог, накликає на себе такий же гнів, як і жителі цих міст.

Знищення Содому і Гоморри, Джон Мартін, 1852

Православне вчення про шлюб, яке засноване на Святому Письмі, 2000-річному Переданні Церкви і церковному праві, стверджує, що шлюб – це подружній союз чоловіка і жінки, який благословляється Богом як Таїнство Церкви. Це єдина версія взаємин, що отримує благословення Бога. Саме в такому союзі єдність між статями виражає нову дійсність «єдиної плоті»: «А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. <…> тому вже не двоє, лише – одне тіло» (Марк 10: 6-8). Таке єднання в таїнстві шлюбу відображає союз Христа і Церкви (Ефес. 5: 21–33), однак, легалізація одностатевих стосунків ставиться під сумнів його божественне призначення.Священний союз не може бути безстатевим ще й тому, що в ньому втрачається класичне розрізнення батьківства-материнства, що неминуче позначиться на психіці дітей, які передбачені шлюбом. Отже, законодавче закріплення аморальних, з точки зору християнства, форм соціальної поведінки не просто зміцнює в суспільній свідомості ставлення до гріха, але й подібною лояльністю активно його пропагує.

На початку ХХІ століття американський психіатр Роберт Шпітцер, який свого часу стояв біля витоків легалізації гомосексуалізму, опублікував результати свого лікарського експерименту, згідно з якими гомосексуалізм піддається лікуванню. Його колеги поставили під сумнів такі умовиводи, однак це не відміняє факту того, що все таки є ті, хто зумів подолати цю згубну пристрасть. Про це свідчить історія Шарлін Котран – видавця журналу «Венера», а в минулому лесбіянки та ЛГБТ-активістки, яка переконана, що гомосексуалізм огидний Богу, але Він може звільнити людину від цього гріха. Показовим став також приклад покаяння Майкла Глатца – в минулому гей-активіста та головного редактора «Молодих геїв Америки», який вважає, що здобув свободу, коли позбавився від гомосексуалізму. Свого часу він зрозумів, що бути християнином і геєм одночасно неможливо, та зробив правильний вибір. Тепер режисер Джастін Келлі екранізував його історію під назвою «Мене звати Майкл» (2015).

Втім, «щасливі» представники гей-культури (первинне значення англійського слова «gay» саме «щасливий», «веселий», «радісний») доводять те, що гомосексуальний спосіб життя дає справжнє щастя, якого ми, «звичайні гетеросексуали», позбавлені. Зважаючи на те, як активно цьому сприяють не лише засоби масової інформації, але й «розуміння» правлячих політичних кіл, статистика венеричних і психічних захворювань серед людей з нетрадиційною сексуальною орієнтацією залишається поза кадром. Хоч насправді, якщо свідомо підходити до проблеми гомосексуальності, слід визнати, що бути гомосексуалістом – більше, аніж просто складно. Складно жити з постійним «болем», самотністю і відчуттям «ущербності», яких в такій версії позбавлені ми – «нормальні». Тому гомосексуальність – досить важке "тавро", яке доводиться нести людині з таким вибором.

Не реалізована на практиці, ця вада ще не є гріхом, швидше, хворобою. Тому коли людина з нетрадиційною орієнтацією з Божою поміччю бореться з нею – навіть впродовж всього життя – вона здобуває мученицький вінець. Тим не менше, це випробування, подібне до будь-якого іншого, що виникає на шляху до спасіння християнина. У КОЖНОГО знайдеться гріховна пристрасть, якій доведеться протистояти до кінця життя, – гріх, на який диявол буде спокушувати і вдень і вночі, щоб спричинити наше падіння. В зв’язку з цим, у збірці проповідей і бесід митрополита Антонія Сурожського (Блума) «Бути християнином» сказано, що бути християнином – це вести постійну боротьбу зі своїми пристрастями і знати, що Господь підтримає тебе тоді, коли вона здаватиметься нестерпною. Але цього не відбудеться раніше, аніж ти докладеш зусиль у боротьбі з гріхом.

Митрополит Антоній згадує житіє святого Антонія Великого, який в момент найбільшого виснаження в боротьбі з гріхом, раптом побачив Христа. Не маючи сил навіть підвестися з землі, святий запитав Його, де Він був, коли той так відчайдушно боровся. І Христос йому відповів: «Я стояв невидимо поруч тебе, готовий вступити в бій, якби тільки ти здався. Але ти не здався – і переміг». Від цього мають відштовхуватися ті, хто вимагає легалізації свого «права на щастя». Натомість вони реагують на свої внутрішні «нестандартні» переживання – відчуття себе «інакшим», сексуальний потяг до тієї ж статі чи прагнення «повноцінного» життя. Такі пориви можна зрозуміти, однак, це не виправдання, аби перекреслити все, до чого закликає нас Господь.

Часто ті, хто відстоює «традиційне» право на нетрадиційний гріх, апелюють до часів античності, особливо до давньогрецького філософа Платона, який «виправдав» гомосексуалізм міфом про андрогінів і «возвеличив» стосунки між чоловіками. Втім, у своїй прихильності до чоловічої «любові» Платон виходив із того, що такі «почуття» більш духовні, аніж гетеросексуальні, бо є породженням культури. Останню ж філософ оцінював вище, аніж природу, яку, на його думку, виражав потяг чоловіка до жінки. Платон доводив, що духовний ріст, який виражає «чоловіча любов», позбавляє людину впливу плоті, чого не можна сказати про сучасний гомосексуалізм, який до цієї плоті все тільки й зводить. Окрім того ті, хто намагається виправдати гомосексуалізм авторитетом Платона, чомусь забувають, що філософ був язичником, в той час як ми позиціонуємо себе як християнське суспільство.

Як християни ми повинні з милосердям і любов’ю ставитись до тих, хто уражений гомосексуальним гріхом, адже заповідь Христа – любити ближнього свого, не залежно від того, яким він є. Однак гріх у ньому маємо ненавидіти і рішуче відхиляти. Найкращим прикладом у цьому для нас стає Церква, яка покликана любити грішника і бути провідником Божої милості для тих, хто падає, але не може йти на компроміс з гріхом. Адже толерантне ставлення до гріха – це визнання того, що з Богом можна «домовитись», навіть внісши «незначні» зміни в Його заповіді. А це не так, тому Церква НІКОЛИ не дасть благословення на гріх – ніколи не схвалить одностатевих шлюбів. Тепер залишилося донести це до свідомості тих, хто вже втрачає здатність відмежовувати добро від зла, а чесноти від вад, чим прирікає себе та інших на духовне знищення.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.

Опрос

Ответить

Юмор

Идет православный по пустыне и вдруг встречает льва. Падает на колени и молится: «Господи, сделай так, чтобы этот лев стал православным!» Тут лев встает на задние лапы, правой передней осеняет себя крестным знамением и начинает молиться: «Очи всех на Тя, Господи, уповают, и Ты даеши им пищу во благовремении...»

Архив

Система Orphus